Впевнена, що моє покоління є більш толерантним саме завдяки лю | Українка про українське

Впевнена, що моє покоління є більш толерантним саме завдяки любові до подорожей.

Всі ви знаєте ці історії про різницю поколінь X, Y та Z. Одна з характерних рис останніх — любов до подорожей.
Пам’ятаю, якось я дивилася інтерв’ю з дизайнером Андре Таном, де він розповідав про одну з розмов із Іриною Білик. Співачка, що має слабкість до красивого та дорогого одягу, жалілася дизайнеру, що її син зовсім не поділяє її поглядів. На її думку, він не має смаку, а на додачу ще й купує одяг у секонд-хенді. Все для того, щоб на зекономлені гроші разом з дівчиною полетіти до Японії.

Нині подорожі — в пріоритеті. Це важливіше за покупку власної квартири чи будинку, сучасних гаджетів і вже точно — одягу. Представникам старшого покоління часто важко зрозуміти, чому ми так любимо подорожувати. Спогади не є матеріальними — їх не можна покласти на поличку поруч із дорогим сервізом (хіба що у вигляді фото в рамці), їх не можна показати сусідам.

Більш того — у подорожах часто все йде не за планом: рейси переносять або скасовують, відчувається стик менталітетів, мов, звичаїв. Це абсолютний вихід із зони комфорту, коли ти зі своєю недосконалою англійською намагаєшся порозумітися з літнім турком у Стамбулі. Він не знає англійської (і вже точно української), а ти не розумієш турецьку. Але він наполегливо рекомендує тобі придбати фрукти на базарі за рогом або випити каву саме в цій кав’ярні, що працює на виніс в локдаун. Ти посміхаєшся, повторюш вкотре I don’t understand, але розумієш — він не хоче нажитися на тобі. Він баче, що ти туристка, і хоче допомогти. Він — хороший, хоч і дуже не схожий на тебе.

Так формується розуміння — ми всі хороші. Незалежно від мови, якою говоримо. Бога, в якого віримо. Звичаїв, яких дотримуємось. І це неможливо зрозуміти, коли ти живеш весь на одному місці. Не можна виховати толерантність, живучі все життя у своєму рідному місті або селі. Як зранку ви відкриваєте вікно, щоб впустити свіже повітря в дім, так потрібно впускати подорожі у своє життя.

Я не перестаю любити свою країну в подорожах. Я завжди хочу повернутися додому. Але я ніколи не порівнюю — дороги, менталітет, зручності. Я ніколи не критикую — звичаї, віру, традиції. Я просто приймаю все це, я так за замовчуванням вчусь толерантності.

І повертаюсь додому зовсім іншою людиною.

#я_так_бачу