Як це — бути толерантною патріоткою? Прогнозую, що після цьог | Українка про українське

Як це — бути толерантною патріоткою?

Прогнозую, що після цього допису хтось від мене раз і назавжди відпишеться. Проте, я від початку вирішила бути з вами чесною, тому — ділюся.

Знаєте, часом друзі звинувачують мене у нав’язуванні поглядів. Ну як — «нав’язуванні». Я можу сказати: «Обов’язково подивись цей фільм — він неймовірний! Ти в кінці плакатимеш, обіцяю!» Або: «ця книга переверне твою свідомість — у мене так було!»

Я припускаюсь однієї важливої помилки в цих рекомендаціях — так було зі мною, але не факт, що це підійде вам.

Те саме з моїм почуттям патріотизму.

Я не розумію, як можно не любити свою країну, людей, що тут живуть, міста та селища. Не розумію, бо в моїй реальності це очевидні речі. Але це в моїй реальності. Хтось думає інакше — і це його вибір.

Маючи любов до своєї країни я толерантно ставлюсь до інших націй та країн. Я не вважаю, що хтось краще чи гірший — я вважаю, що кожен народ особливий. І взагалі, я не люблю порівняння — ні людей, ні країн, ні ВВП (чи що там люди порівнюють).

Підсумовуючи, в мені абсолютно природно уживаються ці два почуття: любов до своєї країни та захоплення іншими країнами/культурами/традиціями. Я, наприклад, зі Стамбулу привезла Коран, який збираюся прочитати. Не тому, що планую перейти в іслам. Просто я цікавлюсь, я так збагачуюсь.

Але от що я помітила. Існує певний прошарок патріотів, які буквально стоять на консервативных засадах бозна-яких часів. Для яких всі ці поняття типу толерантності до інших рас, сексуальних орієнтацій і навіть зовнішнього вигляду — це фу та ганьба. Вони дивляться на любов до країни дуже вузько — ми найкращі, а всі інші — апріорі гірші за нас. Якщо ти не з нами — ти проти нас.

І тепер найцікавіше — дехто вважає, що я притримуюсь таких саме поглядів.

Так от — я свідомий приклад того, що патріотизм прекрасно уживається зі здоровим глуздом і сучасним поглядом на світ.

Я всіляко підтримую популяризацію української мови та абсолютно чесно вважаю, що для мене (саме для мене і тих, хто поділяє мою думку! ) Україна є ідеальним місцем для життя та розвитку.

Але, в той же час, я хочу подорожувати. Я б навіть пожила кілька років в іншій країні, щоб зрозуміти інакший тип мислення та життя в цілому. Але я би повернулась — бо мене завжди тягне додому.

Сьогодні толерантність — це ніякий не тренд. Це спосіб життя, без якого неможливо працювати, подорожувати, заводити нові знайомства. Не розуміти цього — це обмежувати себе у рості та, пробачте, розвитку.

Але це моя думка. Я не нав’язую (але, сподіваюсь, ви зі мною).

#я_так_бачу