Скоро буде 2 роки, як я україномовна. Цей період певним чином | Українка про українське

Скоро буде 2 роки, як я україномовна.

Цей період певним чином трансформував моє мислення, дозволив зробити певні висновки. Хочу ними поділитися з вами.

Мова — це світогляд. Це значно більше ніж набір звуків — голосних і приголосних. З позиції україномовного українця ти бачиш свою країну абсолютно іншою. Пізнаєш світ наново, дивуєшся — “он воно як!”

Мова формує нас, вона подібна воді. Це не відбувається швидко — як річка знаходить найбільш піддатливе місце, щоб прокласти шлях, так і мова починає з найлегшого. Спочатку ти вольовим рішенням переходиш (повертаєшся) до державної, і раптом розумієш, що твій вчинок змінює інших. По-перше, твій плейліст та список вподобань на Youtube змінюються. По-друге, ти все більше звертаєш увагу на книжки українських письменників, якісні переклади іноземних авторів. До тебе хто з ввічливості, а хто спеціально звертається/відповідають українською. Для когось ти стаєш прикладом. А в когось тільки зароджуєш думку “Може і я колись стану україномовним?”. Можливо, це так і залишиться на рівні думки — але зерно посіяно, зерно посіяно...

Шлях до мови може бути різним — і будь-який правильний. Ніхто не має право називати вас недоукраїнцем, якщо ви говорите російською. Хтось приходить до мови революційним шляхом (як то було з багатьма українцями у 2014-му), а хтось еволюційним (як це було зі мною). Думка, що добре було б перейти, з’явилася в мене у 15 років. А перейшла я в 26. Задовго? Згодна. Але якби хтось тиснув на мене весь цей час і звинувачував у відсутності патріотизму — чи була б я україномовна зараз?

Українська — це складно, навіть, якщо у вас була україномовна школа. Це я зрозуміла вже на другий день свого переходу. Скільки було гонору та пафосу на початку, і як я “обламалася” вже на старті. Це була моя пасивна мова, тому я була впевнена, що знаю її не гірше за російську. І досі я знаю російську краще (хоча все частіше швидко не можу перекласти з української на російську). Але пам’ятаємо — вода камінь точить.

Українська змінює тебе і твоє оточення. Від мене ніхто не відвернувся після того, як я заявила про свою україномовність — але додалося чимало людей. Чомусь для багатьох моїх нових знайомих і друзів я стала більш приваблива, цікавіша. Від багатьох я вже чула фразу: “О, то ти раніше говорила російською? Мені так важко уявити тебе російськомовною…” Коли я показую їм старі відео, на яких я говорю російською, часто чую — “В тебе навіть вимова змінилася”. Любі мої друзі, у мене ВСЕ змінилося — не тільки вимова.

Наостанок (call to action, як то кажуть) — перейти на українську можна в будь-якому віці. Живучі у будь-якому місті чи селі. Не важлива ваша робота, оточення, погляди сім’ї чи партнера — не важливо нічого. Важливе тільки ваше бажання.

Важливо поставити собі питання — для чого? Моя мотивація була до біса проста — щоб вже мої діти говорили українською, щоб спростити їм цей шлях, який для мене був довгим — щоб це була їх перша мова. Оберіть собі ту мотивацію, яка є вам ближчою — не навіяна кимось, а ваша. Тоді все точно вдасться. 

Залишу цей допис без висновків, тільки своїм традиційним — говорімо українською. Бо як не ми - то хто?

#ксеня_про_мову