Перехресні стежки

2022-12-21 17:30:00 З його уст сипалися цитати всіма мовами, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня, глум зневаженого карлика. Його слова зліплювалися шматочками здобного тіста, він формував їх у листкові пиріжечки, посипав цукром, квітчав мармеладними трояндочками і закохано спинявся на мить перед тим, як віддати ці ласощі на поживу, й буря аплодисментів укривала слова великого критика.

Валер’ян Підмогільний «Місто» 1928

Образ професора Світозарова у романі «Місто» вважається списаним з Миколи Зерова. Той говорив плавко й дотепно, немов уставляв речення у блискучі рами. Потім поправляв пенсне і починав з новим натхненням.

Микола Зеров казав, що це написано так собі. Якби Підмогильний порадився з ним, вийшло б краще. Як там не є, але слова про бурю аплодисментів — правда. Його виступи та особистість загалом користувався шаленою популярністю, особливо в жінок. Серед студенток ходили легенди про його магнетичний вплив.

Микола Зеров Відкрити / Коментувати

2022-12-21 11:02:47 То був щасливий, десятилітній сон.
Так повно кров у жилах пульсувала,
І екстатичних сонць ясні кружала
Злітали в неба голубий плафон.

І кожний рік звучав на інший тон,
На кожнім дні своя печать лежала,
І доля, бачилось, така тривала.
Не знатиме кінця і перепон.

Вмить розійшлося чарування щасне:
Осінній день, тепло і сонце ясне
Побачили мене сухим стеблом.
Стою німий і жити вже безсилий:
Вся думка з білим і смутним горбом
Немилосердно ранньої могили.

Микола Зеров, сонет на смерть сина, 1934

Зеров з дружиною Софією Лободою мали любого сина Котика. Котик – «маленький Микола Костьович» з красивими очима матері й надзвичайними розумовими здібностями. Поет обожнював сина.

У кінці 20-х років, у Софії зав'язалася активна переписка з близьким другом Зерова – загадковим Віктором Петровим-Домонтовичем. Про подробиці стосунків між ними у той час невідомо, проте Зеров залишив двозначно-іронічні натяки про зраду в своїх епіграмах.

Для Зерова кінець 1934 р. став кінцем усього. Після нищівної партійної критики він втратив професорську посаду в університеті. А 3 листопада 1934 року втратив сина – десятирічний Котик помер від скарлатини. Тяжко захворіла й Софія. За спогадами близької подруги Зерова, він «знав, що дружина зраджує його і дуже мучився».

Розбитий особистим горем, поет виїхав до Москви у пошуках роботи, де був заарештований у 1935 році. Після загибелі поета у 1937, Домонтович та Лобода “легалізували” свої стосунки.

Олекса Новаківський, «Втрачені надії. Визволення» 1908 Відкрити / Коментувати

2022-12-20 14:00:00 Я знаю: ми — тугі бібліофаги,
І мудрість наша — шафа книжкова.
Ми надто різьбимо скупі слова,
Прихильники мистецтва рівноваги.

Микола Зеров «Самоозначення» 1929

Його вважали головою київських неокласиків. Хоча менше за все він хотів бути лідером, учителем, організатором. Натомість він пропонував не організацію, а дружбу, листування з М. Хвильовим, як приклад. Жодної групи, жодного диктату – саме спрагле пізнання (“тугі бібліофаги” – тобто пожирачі книг).

Зеров – глибокий філософ та майстер слова, видатний учасник літературної дискусії 20-х років, представник Розстріляного відродження.

Цікаво, що однокласником Зерова у Зіньківській міській школі на Полтавщині був дехто Павло Губенко (майбутній Остап Вишня).

Казимир Агніт-Следзевський, дружній шарж, 1920-ті

Пародисти й карикатуристи у 1920-х роках не знали іншої іпостасі Зерова, крім захисника класичної спадщини — «співака з римського форуму». На цьому будувалися всі жарти. Відкрити / Коментувати

2022-12-19 17:00:00 Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.

Микола Хвильовий, «Про „сатану в бочці“, або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян» 1925

Саме ця стаття запустила харківську літературну дискусію 20-х років, а також восьмирічний часовий механізм самознищення митця.

Хвильовий вірив у соціалізм, рівність та решту фальшивих совєцьких гасел, доки не побачив правди, і витримати цього вже не зміг.

Але погляди Хвильового-українолюба завжди були твердими:

- українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур;
- протест проти диригентської палички Москви.

Анатоль Петрицький «Портрет Миколи Хвильового» 1931 Відкрити / Коментувати

2022-12-19 10:30:00 Дорогий товаришу Миколо,
сьогодні ясний морозний день і чомусь небо таке глибоке й прекрасне, що… що… Ну, словом, я почуваю себе юнаком, і мені так хочеться написати якусь поему. Але поеми я не напишу, бо зараз мушу йти на роботу і «крити» когось «матом».

Микола Хвильовий, з листа до Миколи Зерова, 1920-ті

Микола Фітільов був справді Хвильовим – дуже точне псевдо. Ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!», він чудово знав схід та південь України, гарував над їхньою українізацією. Біографія його вельми дискусійна, ми будемо говорити про окремі факти далі, але Хвильовий – справжній, відчайдушний українолюб!

Товаришу Миколо (Зеров), ми всі сьогодні – Хвильовий!

Гарного всім понеділка, тримаймося!

Ігор Боднар «Світ крізь пристрасні очі» 1967

Художник родом зі Стрия щиро вірив у щасливе майбутнє рідної України, яка завжди була основним сенсом його творчості. Роботи митця – прості та одночасно глибокі, наповнені філософськими асоціаціями та метафорами. Відкрити / Коментувати

2022-12-18 19:30:00 Є в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту міщанську хустку з ріжками та вберіться в чепчик.

Іван Нечуй-Левицький «На Кожум'яках» 1875

Адмін не втримався, ну бо це ж дуже смішно, і це знов пророцтво.

У Нечуя-Левицького відому всім зі Старицького Проню звати Євфросина, вона є типовою представницею здеморалізованої зросійщеної міщанської молоді та трохи закидає по-московськи.

Впізнали?

Володимир Скульський, Пам'ятник Проні Прокопівні та Голохвастову у Києві, 1999 Відкрити / Коментувати

2022-12-18 15:00:00 Небо — то якась здорова дивна книга, а зірки — то якісь дивні слова, та тільки він не має хисту їх прочитать.

Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря» 1876, повість присвячена М. Лисенку

Друзі, це обіцяний ТУТ допис про дивацтва Левицького.

Що б не було, він завжди ходив з парасолькою та був маніакально пунктуальним . Мав один графік на кожен день:

1. прокидається
2. снідає
3. працює над творами
4. обідає
5. йде пішки до Дніпра, Володимирською та фунікулером
6. кілька годин сидить біля річки
7. йде додому Хрещатиком
8. працює над творами
9. вечеряє
10. лягає спати рано. Навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

Любив полювати на мишей . Часто, під час посиденьок з друзями він підстрибував на стільці з криком ”Є!”, у відповідь на звуки мишоловки.

Стосовно правопису мав категоричну позицію - писати треба так як, чуєш звуки. Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих».

Такий яскравий український класик!

Колаж Лєри Схємки Відкрити / Коментувати

2022-12-17 17:00:06 Друзі, на зв’язку Перехресний адмін.

На цьому каналі я публікую цитати митців, мова яких — це набагато більше, ніж просто викладення думок. Ці тексти є для мене сакральними, я стараюся осягнути кожнісіньке слово, побачити задум творця. У цьому мені дуже допомагає ресурс, яким я бажаю поділитися з вами.

Гарбузове намисто — затишна спільнота, де люди гомонять про мову й знаходять однодумців.

Тут ви знайдете:
правила українського правопису, рідкісні й маловживані поняття, влучні фраземи, авторські замальовки та інші цікавинки.

Готуючи допис про пісню «Ніч яка місячна», я запитав у Іри (авторка каналу), чому Старицький написав «стелЕться в полі туман»? Перевірочне слово «стелИтися»? Наступного ж дня вона все пояснила на каналі.

Знайдіть цей допис та вступайте до лав закоханих у рідне слово
https://t.me/+5EkYCmJBCqE1M2My Відкрити / Коментувати

2022-12-17 11:30:00 серце моє суцільне, серце моє безшовне.
довгі мої дороги, вологі мої вокзали.
нічого, на жаль, не змінилось навіть у жовтні,
скільки б про це не писали.

може, ця осінь залишиться нам на згадку
про дотики похапцем, сміх і дивакуватість.
від осені завжди чекаєш надто багато —
як тут не розчаруватись?

дороги мої, розбиті і не загоєні.
звикнеш, буває — і як тепер залишити?
серце моє суцільне, в тобі пробоїна.
попереду вся зима,
щоб зашити.

Тетяна Власова

Тетяна – чудова сучасна поетеса та вокалістка гурту VLASNA, яка хоче і робить світ кращім. На її сторінці завжди багато краси, позитиву та поезії. Дякуємо за дозвіл публікації!

Олекса Новаківський, «Гарбузи» 1892

Полотна Новаківського вражають експресією кольору, темпераментністю мазка й багатством образів. Яка сита зелень, яка свіжа жовтава краска гарбузів!

До речі, гарбузи тут сьогодні не випадково! Трохи пізніше поділюся з шановним товариством цінним ресурсом знань та натхнення. Відкрити / Коментувати

2022-12-16 17:24:23 Задумала я цю річ у Шевченківських місцях, у селі Вільшана. Побачила у житті. Дід — у спогадах, молодиця — у мріях.
Складна її доля — спочатку з виставки знімали, потім на Державну премію висували. Я люблю цю картину, може й тому, що вже й сама стала старою, і часто поринаю думками у минуле…

Тетяна Яблонська, про картину «Життя триває»

Тетяна Яблонська – художниця з дуже різноманітним творчим набутком, її стиль та філософія змінювалися з роками кардинально. У 40-х вона була зіркою соцреалізму, писала на теми руху, праці, спорту, отримувала багато премій (у т.ч. Шевченківську).

1956 року потрапляє на Венеційській бієнале. Живе споглядання високого мистецтва перевертає її погляди:

«Після поїздки до Італії я твердо переконалася, що у своїй творчості художник ніколи не має піклуватися про свою оригінальність, про самовираження і т.д., чим наповнені були, в основному, устремління «шукаючих» художників 60-х років. Порівняно з високим, щирим і чистим мистецтвом П’єро делла Франческа, Мазаччо, Гоццолі, Гірландайо, Мантеньї наші пошуки здалися мені самозакоханим кривлянням»

Тетяна Яблонська, «Життя триває» 1971

У 1960-х почала цікавитися народним мистецтвом, їздила по селах і була особисто знайома з Марією Примаченко. Це знайшло відгук у колористичних і композиційних рішеннях творів художниці.

Останні твори, пастелі, художниця писала лівою рукою, бо права уже була паралізована після інсульту. Відкрити / Коментувати