Олександр Михед створив не просто твір. Позивний для Йова. Хроніки вторгнення - це не просто книжка, це хроніки нашого життя.Незважаючи на те, як важко це приймати, ми повинні утримувати в пам'яті та передавати далі. Це необхідно для того, щоб ніколи не забути, яку кількість невиміреного зла, за яке росіяни не покарані, було скоєно. Ця книга має за мету допомогти утримати це в пам'яті, і я вірю, що її перекладуть на різні мови світу, за винятком однієї.
Опис: Олександр Михед працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?Подивіться тільки на цю неймовірну обкладинку. Вона сама за себе розказує більше, ніж треба. Важко ще щось сформувати про книжку, що документує наш стан у перший рік повномасштабного вторгнення...
Є ідеальна післямова в цій книзі:
«Я хочу це все забути. Я хочу цього ніколи не забувати»
Книги українською | #Рекомендації | #Рецензії
