2021-03-15 13:17:59
#Записки_ТПГ
Історія письма, Ч.3.Силабічні та силабофонетичні системи.Силабічне, або складове письмо, доволі поширене. Якщо логограми працюють напряму з поняттями, а тому є доволі універсальними, силабарії годяться лише для мов із порівняно простою і сталою складовою структурою. Умовно кажучи, якщо в мові всі слова утворюються через поєднання окремих складів – то силабарій із кількох сотень базових знаків буде цілком практичним. Так працюють хіраґана і катакана в японській мові, так працює сучасне письмо мови черокі, так працювало лінійне письмо Б – грецька писемність до винайдення, власне, алфавіту.
Проте якщо система письма порівняно складна, а склади можуть змінювати вигляд залежно від граматичної форми – силабарій стає малопридатний. Скажімо, в українській мові поділ на склади часто не відповідає поділу на морфеми, тому для нас силабічне письмо малопридатне. Що це означає? Візьмімо слово «стіл». У силабарії це слово має позначатись певним єдиним знаком. Але варто поставити це слово в родовий відмінок – і в нас виходить сто-ла. Два нові склади, жодного з яких немає в попередньому слові. Це не кажучи про те, що в другому випадку корінь – «стол» – розбитий між двома складами. Такі нюанси роблять послідовне кодування нашої мови силабарієм дуже складним, але є ще важливіший нюанс: силабарій позначає склади, не прив’язуючи їх до фонетичного відповідника. Це означає, що склади «стіл» і «сто» на письмі можуть не мати взагалі нічого спільного.
Є трохи гуманніший різновид складового письма – абугіда. Це слово, має те саме значення, що й абетка, азбука чи футарк, але мовою геєз, яка була поширена в Аксумському царстві, а нині використовується в етіопських богослужіннях. Власне, до абугід належить етіопське письмо та безліч індійських і азійських писемностей, що розвинулися з брахманського письма.
Абугіда – це силабофонетичне письмо, в якому знаки позначають повні склади, але при цьому самі знаки відповідають незмінній приголосній основі, яка модифікується залежно від наступної голосної. Найвідоміша абуґіда – письмо деванаґарі, яке вживають у тому самому легендарному санскриті, який, до речі, не виник на території України. На жаль. Взагалі ж завждяки неймовірній мовній поліфонії у південно-східній азії абугіди складають приблизно половину від усіх писемностей світу. Не кажучи про те, що дехто схильний вважати абугідою арабське письмо та іврит, які розвинулись із фінікійського консонантного, але, як і абугіди, випрацювали діакритичну систему для позначення голосних у відносно сталих конструкціях.
Проте частіше такі консонантні системи відносять до
абджадів – це слово теж означає «абетка», але арабською. Структурно абджади найближчі до фінікійського письма, яке й породило більшість із них. У цих мовах немає голосних, а слова на письмі зводяться до приголосних основ – скажімо, слово «лікар», «дуктур», при посимвольному перекодуванні з арабської матиме вигляд
дктр, але контекст і надрядкові позначення повідомляють, як правильно читати цей набір знаків. Також існують так звані «матрес лекціоніс», буквально «матері читання» – символи, які позначають приголосні, але в певних позиціях вказують на читання голосної.
Взагалі ж абджади вже значно ближчі до повноцінного фонетичного письма, ніж до консонантної системи. Суто консонантними були фінікійське та угаритське письмена – останнє, до речі, було клинописним, хоч не мало нічого спільного з клинописом Шумеру і Аккадії.
До речі, самі поняття «абугіда» і «абджад» запровадив філолог і дослідник письма Пітер Денієлс лише тридцять років тому. До того вживалась переважно абстрактна і трохи відірвана від реальности класифікація на суто консонантні та суто складові писемності, яка доволі погано описувала реальний стан речей. Нові терміни виявилися значно простішими і зараз надзвичайно широко вживаються.
525 views10:17
Т
