2023-05-22 12:22:37
Статус міста Полтава встигла отримати двічі, адже їй надавалося Магдебурзьке право двічі, а з ним і європейське самоврядування та судочинство міщан — перший раз за польської корони, а другий раз за Гетьманщини.
Але із загадкових причин Полтава до середини 19 століття більше нагадувала гарнюнє побілене велике квітуче село суцільно з гонтовими чи очеретяними стріхами, за винятком кількох цегляних хат і церков звісно. Хоча по документах була містом.
Після поразки Мазепи та шведів, Полтава стала ідеологічно важливою для московії, бо Полтавська битва стала кінцем української державності та розквітом російської імперії. У Полтаву почали засилати російських чиновників і вливати російські гроші в розбудову, щоб було не соромно показати гостям і самим де розважитися. Потім прийшов совок зі своїм «сталінський ампіром» — будували так, ніби совєцький союз завжди існував.
На зміну дорогому «сталінському ампіру» прийшла типова совєцька архітектура, перш за все "хрущовки", яку можна було б швидко спроєктувати, скопіювати, на заводах наштампувати і цілими масивами побудувати. Візія совка вимагала розселити якомога більше пролетаріяту.
У 1968—1969 роках хрущовки були теж згорнуті, за ними прийшли брєжнєвки — в середньому на 9-16 поверхів, з'явилися різні варіанти висотності, планування, забезпечення комунікаціями. Але принцип залишався той самий — не відходити від типовості забудови. По проєкту одного архітектора могли побудувати тисячі багатоквартирних панельок чи цегляних будинків.
У 90-х на українському просторі сформувався інший підхід до архітектури — постмодернізм і хай-тек чи «жлоб-арт» та «бикоко». В українських архітекторів з'явилася свобода дій, але насправді вона була умовною. Адже до того моменту, поки замовник зі своїм баченням краси платить гроші за проєкт, архітектор залишається заручником його забаганок. Гірше, коли не тільки архітектор є заручником цих забаганок, а й місто. Коли «мішки з грошима» отримують дозволи в кулуарах і диктують, як місто має виглядати, не питаючи усіх інших, це призводить до хаотичного шматування вулиць, знесення історичних будинків.
Девелопери штампують проєкти й місто заполоняють громіздкі однотипні історично стилізовані жк, на меті яких створити якомога більше ефективної площі, підсунувши замість відреставрованого старого нове в дешевій обгортці. Звідси береться «бикоко» чи «жлоб-арт», бо будинки виглядають ніби макети, імітують цінність, не маючи ніякої оригінальності. Те саме стосується і міксування, коли створюють основу-репліку і надбудовують скляним футуристичним об'ємом — ніби хай-тек, а скоріше «хай-так».
Детальніше за посиланням
607 views09:22
V
