ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПРОПУСКУ СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ З КЛОПОТАННЯМ ДО СЛ | АНТиКОР🔺судова практика

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПРОПУСКУ СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ З КЛОПОТАННЯМ ДО СЛІДЧОГО СУДДІ ПРО АРЕШТ ТИМЧАСОВО ВИЛУЧЕНОГО МАЙНА З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕЧОВОГО ДОКАЗУ
Custodi et serva

Такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Суд також зазначає, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження речових доказів не припиняє необхідності виконати цей обов`язок і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії.
Наслідком пропущення строку на звернення з клопотанням про арешт майна є обов`язок негайно повернути майно особі, у якої воно було тимчасово вилучено. Тобто з моменту спливу встановленого процесуального строку держава в особі відповідних уповноважених органів та посадових осіб не має правових підстав для утримання такого майна.
У разі порушення стороною обвинувачення обов`язку повернення майна та звернення (повторного звернення) до слідчого судді, суду із клопотанням про арешт майна, яке було тимчасово вилучене, з порушенням встановленого процесуального строку, слідчий суддя, суд при вирішенні такого клопотання має керуватися перш за все нормами інституту арешту майна ( гл. 17 КПК «Арешт майна»).
Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч.5 ст.171 КПК строку, є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст.169 КПК «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна.
Така суперечність на думку Суду вирішується наступним чином. Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.
Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «не пізніше наступного робочого дня» для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що: (1) законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись чи відповідають вилучені речі критеріям речових доказів (чи на предмет відповідності їх умовам арешту з метою можливої конфіскації, спеціальної конфіскації тощо) та підготувати відповідне мотивоване клопотання, з одного боку, та (2) встановити такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, невикористання права звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.