Десь,в одному селищі,на узліссі лісу, Горбик невеличкий,могилк | християнські вірші 🇺🇦

Десь,в одному селищі,на узліссі лісу,
Горбик невеличкий,могилка стоїть.
Над тою могилкою,всю весну і літо,
Березонька біла листям шелестить.

Туди вузька стежечка через поле в'ється,
На шляху протоптанім не росте трава.
Вже давно сердечко дитяче не б'ється,
Та в народній пам'яті дівчинка жива.

В літо 41–го дихало все жаром,
Від засу́хи й спеки–тра́ви полягли.
А десь там на Заході все вогнем палало,
На рідне́ньку землю вражі о́рди йшли.

Церкви́ християнські, день і ніч молилися,
Від молитв стогнаючих вся здригалась твердь.
А над Україною,в чорній зграї вилися
Літаки ворожі, страх сіючи й смерть.

Так в одному зібранні йшло служіння Богу,
Перед Христом схилена церква вся була.
Підносила тяжку до Небес тривогу,
За долю вітчизни біль в серцях лягла.

В домі,як звичайно все:проповіді,псАлми,
Кафедра старенька,лавочки,квітки.
На стіні картина:Біблія і напис:
«Господа розп'яття згадуйте завжди».

Десь там,на околиці вибухи гриміли,
Били автоматами,кулемет стріляв.
Танки в чорній свастиці приповзли з надривом
І чужий на вулиці голос прокричав.

В дім,де було зібрання,двері відчинилися,
В касках з автоматами солдати увійшли.
Погляди в присутніх,вмить усі змінилися,
Офіцер сказав їм:«Хоче хто–молись!».

Відповіла церква лиш гробови́м мовчанням
Й він на ту картину,гнівно пальцем показав.
Де брати старенькі за столом сиділи,
То в одного з них Він Біблію забрав.
Біля входу кинувши Книгу цю під ноги,
Як випробування–плюнуть наказав:

«Хто на Неї плюне–може вийти,
А інших негайно тут же розстрілять!».
І тоді почулося«Таа,то все придумано
Розумом людським там,можна так сказать.».

І пішла убога душа до порогу,
Плювком опоганивши Господа Христа.
Розступились кати,давши їй дорогу
І вогонь презирства в їх усіх палав.

Ланцюжком черговим потягнулись люди,
Створюючи чергу там,біля дверей.
О,невже даремно самі кращі будуть
Немов отой Юда з поміж тих людей?

Мов осиротівша,в купці невеличкій,
Стояла ще жменька Господніх дітей.
Дивилась із острахом як одні з найкращих
Плюнувши,поспішно йшли вже до дверей.

Раптом,пробираючись,
впавши на підлогу,
Дівчинка підбігла,літ восьми,в сльозах.
Міцно обійняла́ Боже,Святе Слово,
Витерла платочком й свій забувши страх:

«О Ісус,Ріднесенький!Пробач,тут в цьому домі
Всі на Тебе сваряться і а лице плюють!»
І полинув тихий її плач і стогін,
Стогін Христа чувся,наче Його б'ють.

І на це дивились всі дорослі й діти,
В відповідь їй постріл в се́рденько попав.
І тоді тихенько,ніби кров Завіту
Червоним по Біблії струмочок стікав.

На бочок знесилено впало її тіло,
Із грудей гаряча кров лилась струмком,
Серце восьмилітнє більше вже не билось,
Це було насправді,немов страшни́м сном.

Мама,пригорнувши до себе дитину:
«Боже,що тут діється?Донечко!»–і крик.
Пістолет,ховаючи в кобУру несміло,
Навіть кат до низу голову поник.

Люд,дивився з страхом,як ридала мати
І на дівча,що вбите,там, біля дверей
І пішли,похмурившись,грубі всі солдати,
Залишивши в пам'яті день жорстокий цей...

Давайте подивимось нині ми сьогодні
На той стан,в якому кожен з нас стоїть.
Може вже погасла Сила в нас Господня
І світильник наш перестав горіть?

Що робити будем в час випробування,
Коли вибір віри стане між людьми,
Коли треба буде пройти нам страждання
Чи майно віддати,те,що маєм ми?

Нам би так хотілось,щоб були всі вірні,
Щоби все Ісусу зразу віддали.
Та кому ми нині серцем є покірні,
Богу чи маєтку чи собі самим?

Виберем вузьку́ ми й праведну дорогу,
Що веде в Вітчизну Вічну і тому,ґ
Хай усе,що маєм–посвя́тимо Богу
І служімо щиро,віддано Йому! Амінь.

Переклад Ангеліни Ющук @virsh_online