Церкво, пробудись! Скільки раз до небес ти свій зір піднімав | християнські вірші 🇺🇦

Церкво, пробудись!

Скільки раз до небес ти свій зір піднімав
І про ба́жаний спокій бажав,
В час,коли на душі ураган вирував,
Все живе,що в тобі,руйнував?

Скільки раз ти людської підтримки просив,
Щоб підтримав би хтось твої руки,
Та байдужості в відповідь дощ моросив,
Додаючи душевної муки?

І у відчай можливо не раз ти впадав,
Вага тяжкості давить порою.
І надію останню в собі зберігав,
Але ти не здавайся без бою!

Бо я теж так страждала,як друже мій ти,
Теж надію не раз я втрачала.
Але треба вперед нам з тобою іти,
Щоби правда брехні проти стала.

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Й не варто дивитись, хто в неправді живе,
Опинившись у лапах лукавства.

Як останніми днями збідніє любов,
Ми побачим в церквах запустіння,
Де не буде почуто викривальних промов,
На представлення проповідь змінять.

Й нині ми помічаєм–нема серед нас,
Тої сили, що дух оживляє.
А про дії Духа Святого не раз,
Проповідник із сумом згадає.

Мало сліз щирих ллється, лиш тільки фасад
І емоції рвуться назовні.
Цим збентежене серце моє є не раз,
Відчуваючи холод духовний.

Кажуть нам, що в спокійний живемо ми час,
Що в свободі живуть християни.
Є будинки, машини, все зручне у нас
І набиті грошима кармани.

А колись–то в зібра́ння ходили пішком
І не кожні одежі дві мали.
Й від сторонніх очей всі молились тайком,
На Христа всю надію плекали.

Та тоді серед них пробува́в
Сам Господь,
Його Сила серця їх сповняла.
Хай страждання терпіла земна їхня плоть,
В кожнім віра жива проростала!

А зараз нам кажуть–ми щасливі за них,
Тому що свобода настала!
Так, ми живемо як всі,та Дух Божий затих,
Церква в силі своїй слабка́
стала.

Так навіщо машини, великі дома,
Якщо ми ослабіли духовно,
Якщо сил нема в нас і пусті«закрома»,
Богу служим ми тільки умовно?!

Так чому ж говорити тоді кожен раз,
Що ми дуже щасливі є люди.
Ну а Духу Святому не тісно між нас,
Якщо ближнього шпарко ми судим?

Якщо ми є не здібні любить і прощать
Хто в скорботі,щоб їх заспокоїть,
Якщо рух допомоги не можем подать
Ми подібні до міді дзвінко́ї!

Не ті ми збираємо з вами скарби,
Просто вбогі ми є християни,
Бо ми віддались у безпечність в раби,
Не духовні є ми– а земляни!

О, повинен із вас хтось за істину стати,
Щоб до Бога би ми навернулись,
До освячення Церкву тепер заклика́ти,
Щоб колишні ті дні повернулись!

Щоби Духа Святого священний вогонь,
Освітляв нам дорогу земну,
Щоби радість спасіння вернулася знов ,
Щоб надалі не йти нам всліпу!

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Хай на ноги Господній народ вже стає,
Очищає себе від лукавства!

Вже скорбота гряде на планету Земля,
Хто протерпмть–навіки спасеться.
Приготуйся зустріти свого Жениха,
Скоро Він за Своїми вернеться! Амінь

(Автор–Світлана Бурлак;
Переклад Ангеліни Ющук ) @virsh_online