Вічними не будемо ніколи... вічними не будемо ніколи мертвими не станемо навіки осінь як останню непокору збережуть поети і каліки дощ як перестояне мовчання вкриють до зажмуреної жмені тільки голоси немов прочани сухо обійматимуть легені тільки до корозії дозрілі кашлем вириваючись понурим будуть як мурахи жити в тілі створюючи мову крізь фістули мова кара — їй потрібен отвір страх і бог оскома і спокуса золотих дощів нічні полотна усмішки держава світло-руса осені наврочена крамола сонця перестояного ліки і вона залишиться ніколи і вона просочиться — навіки Іван Андрусяк 365 views15:00
