​​ Друзі пригадалися у тиші... Друзі пригадалися у тиші,  І | Віршолюб

​​ Друзі пригадалися у тиші...

Друзі пригадалися у тиші, 
І від думки світлої про них 
Стало на душі моїй світліше, 
Ніби промінь в темряву проник. 

Голоси ввірвались в безгоміння, 
Вирізьбились постаті в імлі, 
Наче відбувалось воскресіння 
Нас далеких, бувших на землі. 

Ось ми всі так близько і так зримо, 
Що уже насправді не збагну, 
Чи стою між друзями своїми, 
Чи на них дивлюсь крізь далину. 

Світ пахучий, сонячний, зелений 
Палахкоче, мерехтить в очах. 
І моя кохана біля мене 
Зовсім молодесенька, дівча. 

Доторкнеться гілочки рукою — 
І сміється під дощем роси... 
Якщо можна, Господи, такою 
В судний день кохану воскреси! 

А душа тремтить і завмирає, 
Ніби підіймає небосхил, 
За яким нічого не минає 
немає смерті і могил.

Леонід Талалай