Туманом вкриваються плечі земні, Стихає міська метушня, У кожн | Щоденник темряви

Туманом вкриваються плечі земні,
Стихає міська метушня,
У кожній домівці свіча догорає,
І люди відлічують дні.

Усе захололо, завмерло навколо,
Мурахи по шкірі ідуть…
Лиш тихо й незграбно качелі гойдаються,
Чекаючи миру живуть.

Перемога настане без сумніву,
Запанують і наші сини,
Всі страхи ми здолаємо правдою
Й кров’ю встелим наш вибір палкий.

Ми не будемо вічно у розпачі,
Не позволимо стать на коліна,
Перелиєм всі сльози печальності,
І повстанем з безодні нещадності.

Наше сонце буде найяскра́віше,
І згорить уся нечисть дотла,
Навіть жару від них не залишиться,
На тім місці розквітне весна.

Україна укотре відродиться,
Їй до цього уже не звикать,
Усі пращури сміло обі́ймуться,
Затанцюють не раз гопака.

Наші душі неодмінно одужають,
Світло знову поглине всю тьму,
Перестанем між стін ми хова́тися
Й відречемось від слів меншовартості.

Заживемо нарешті без докорів,
Без цинічності, підступу й гри,
Закарбуємо символ незламності
У єдиних просторах пітьми.

Промайнуть непомітно роки,
Вся тривога залишиться в пам’яті,
Небеса стануть прихистком душ,
Що навіки піднялись у мареві.

Україна - славетна земля
З передбаченням грізної долі,
В її венах тече нескорима жага,
Та, що зветься спокуса до волі.