Раз я завис у роботі, тримайте кусок сумної антиегалітарної ци | :VOLKSTU(r)M:

Раз я завис у роботі, тримайте кусок сумної антиегалітарної цитати Роберта Ардрі:

«Уявіть собі той жахливий ранок, коли ми прокинемося, і раптово усвідомимо, що не існує більше леопардів, що зграї горобців уже ніколи не перегукуватимуться між собою з дерев, що самотній кіт уже не повернеться додому зі своїх нічних пригод, що вільшанки не співатимуть з кущів за галявиною, що ніколи вже не буде ні жайворонків у небі, ні кроликів у заростях, яструби перестануть кружляти, а камені не відлунюватимуть крики чайок; прокинемося й усвідомимо, що розмаїття видів уже не даватиме світанкові нових барв, а розмаїття людей остаточно й безповоротно зникне. Якщо на нас дійсно чекає настання цього ранку, то я проситиму Бога, аби він подарував мені смерть уві сні напередодні цього дня! І все-таки, до цієї миті свідомо чи ні готують і мене, і вас, і капіталістів, і соціалістів, і білих, і жовтих, і чорних. Університетські професори й поліція з нетерпінням чекають настання цього ранку, філософи протягом двох століть співали оди ранкові однорідності, ранкові умовних рефлексів та появі на світ кращого зі світів — світу абсолютного порядку, егалітарної реальності, сірості, однорідної реакції на рівномірні стимули; ранкові, коли дзвіночок покличе спокійних овець мирно йти на пасовища. Саме про настання цього ранку ми молимося під час нарад директорів промислових підприємств, у колгоспах, на церковних зібраннях, в уряді, в міжнародних переговорах, у благородних вимогах до світового уряду. Це ранок, до якого ми прагнемо, коли молимося про те, аби новий день завжди був однаковим і схожим на попередній. Ранок, проти настання якого, байдуже усвідомлюють вони про це чи ні, протестує молодь. І я щиро сподіваюся, що цей ранок ніколи не настане».