2021-10-24 12:18:49
Дядько Боб — саме так Стьокерса називають камеради по метаполітичний борні. А в русскоязичном пространстві його знають як Роберта Стойкерса; складно бути бельгійцем, правильно і так, і так. Але ми обрали щоб не було як у москалєй звісно ж. І ось моя так сказать передмова до перекладу Античного:
Вперше цей текст було опубліковано в далекому 1995 році у якості передмови до другого італійського видання першої, хоча й не менш значущої та зрілої, аніж подальші його праці, книги Ґійома Фая «ґресистського періоду» —
Система вбивства народів. Читається він як промова на похоронах: «Побудувати те, що Фай не мав можливості створити. Залишатися вірними, непохитно вірними його пам’яті, ідеям, його давнім зобов’язанням…» Хіба міг на ту мить сам Стьокерс, розлючений і не позбавлений ресентименту на брєжнєвістсько-салонні метаморфози нових правих та їхнього гуру Алена де Бенуа (якому автор присвячує диспропорційно забагато ненависної жовчі), підозрювати, що уже за кілька років Фай увірветься назад у простір політики і метаполітики, остаточно полишивши таку важливу віху власного становлення, як телефонні пранки та гонзо-журналістика, з концепцією археофутуризму… та нищівною критикою ісламу? Попереду ще один — прощальний — вальс із GRECE, спроби збудувати політичну організацію на базі ініціатив П’єра Віаля, карикатурна конференція про майбутнє білого світу в Росії, війна з антисемітами, здобуття світової відомості завдяки англійським перекладам… Як би там не було, світові відомий саме цей Ґійом Фай. Гострий публіцист по той бік будь-яких політичних і не тільки умовностей, археофутурист, непримиримий ворог пасеїзму та ксенофілії, і, щоб там не казав Стьокерс, — крєпкий любитель пропустити чарку, не менше окутаний тютюновою завісою, аніж описуваний нижче Бенуа…
Цей текст важливий тим, що розкриває перед нами іншого Фая. Молодого, спритного і надзвичайно оригінального мислителя першої половини 80-х; ясну, ба навіть аполонічну фігуру, що не змогла вжитися з оточуючим середовищем та переламати ту естетську тенденційність (втілювану, наприклад, Мішелем Марменом, про якого тут ні слова, так само як і у Мармена немає жодного слова про Фая чи Стьокерса:
справедливості ради вчора вночі знайшов некролог Мармена на Фая. Пише що Фай дурний алкаш і сумний клоун, геть не продуктивний в плані ідей, а ще Археофутуризм — це якась американізована дитяча хуйня, що більше нагадує кляті марвелівські комікси. І все це таким нарочито виваженим тоном у стилі "про мертвих або добре, або ніяк".. після таких текстів починаєш пройматися схибленою параноєю дяді Боба і вірити, що всі вони там при Бенуа — кончені підараси), що заважала новій правиці дійсно перетворитися на політичний та історичний феномен. Маленька агіографія, пересичена різкими випадами і (до певної міри) обожненням — але ж вона дозволяє нам припідняти куліси, дізнатися бодай трішечки про те, як усе це працювало насправді, заглянути краєм ока на внутрішню кухню — навіть якщо ми побачимо там дику антисанітарію і повара, що плює вам у тарілки. Тому обов’язково читаємо (а якщо зависнете на складних філософських конструкціях, пропускайте їх і йдіть далі ).
Зрештою, Фай помер два роки тому, тож тепер це можна дійсно сприймати за довжелезну епітафію.
163 viewsedited 09:18
V
