Молдбаґ цитує конфедератського теолога Роберта Л. Дебні, який | :VOLKSTU(r)M:

Молдбаґ цитує конфедератського теолога Роберта Л. Дебні, який писав у часи Громадянської війни про КОНСЕРВАТИЗМ ось що:

«Ми цілком можемо припустити, що сучасний рух за права жінок здобуде впевнену перемогу, для цього нам потрібно лише бути знайомими з історією його єдиного опонента — північного консерватизму. У нього ніколи не виходило зберегти бодай щось. Він протестує проти кожної агресії прогресивної партії та намагається зберегти обличчя постійними спробами огризатися у відповідь на агресію, але в підсумку завжди поступається своєму противникові. Те, що вчора здавалося людям новинкою, проти введення якої варто рішуче протестувати, сьогодні стає одним із принципів консерватизму; тепер їхній консерватизм проявляється лише у спробах протистояти іншій інновації, котра завтра прогресивною партією заштовхається консерватизмові прямісінько в горлянку, а післязавтра до нас постукає в двері якась новенька революція; і спершу консерватори будуть її засуджувати, але з часом і вона буде ними цілком прийнята. Американський консерватизм — це бліда тінь, яка прямує шляхом радикалізму в бік своєї власної смерті. Він волочиться за радикалізмом, ніколи не обганяючи його, але й не намагаючись відстати (...) Це безсилля, дійсно, неважко пояснити. Консерватизм марний через те, що у нього немає якихось чітких принципів; ним керує лише миттєвий прагматизм. Він не хоче ризикувати нічим серйозним заради захисту істини, і йому невідомий мученицький дух. Коли б він не намагався брати участь у протестах, він вкрай чемно проінформує дикого звіра, який стоїть напроти нього й нібито перегороджує йому шлях, що від нього буде більше шуму, аніж реальних проблем, і що єдина його мета — прикинутися, що б'ється, аби не програвати зовсім вже начисто: єдина практична користь від консерватизму в американській політиці полягає в постійному тренуванні радикалізму й підтримці його в формі, аби той не став занадто повільним і лінивим через нестачу хлопчиків для биття. Не сумніваюся, що через декілька років, коли отримання жінками виборчого права стане доконаним фактом, консерватизм тихо прийме його у своє віровчення та почне хизуватися своєю мудрою непохитністю в протистоянні аналогічним екстремальним методам, як-то ідеї виборчого права для дітей; коли і ця позиція виявиться взятою, то ми почуємо, як консерватизм оголошуватиме про недоторканність Американської Конституції та відмову од визнання виборчого права за віслюками. Ця ідея і стане його останнім бастіоном, який він займе з величезною гідністю».

І далі коментує: «Я певен, що преподобний Дебні як слід повеселився би з епохи, коли є такі персонажі, як Інгрід Ньюкірк.

Однак зверніть увагу на те, як він на власному підкопі підірвався. Твердження про те, що припущення "виборче право — це кепська ідея, і крапка" може й не витримати критики, проте воно явно ліпше витримує критику за припущення "чоловіки повинні мати право голосувати, а жінки — ні". (Або аналогічне припущення з білими чоловіками і чорними, у чому преподобний Дебні теж був переконаний. Зверніть увагу, що цей бастіон теж не вдалося захистити)»