П’єр-Жозеф Прудон був одним з перших, хто дав ґрунтовну критик | :VOLKSTU(r)M:

П’єр-Жозеф Прудон був одним з перших, хто дав ґрунтовну критику власності та державі, саме від нього розпочинає свою усвідомлену історію ряд суспільно-політичних рухів та соціально-економічних теорій, які постулювали соціальну справедливість та господарську доцільність.

Через той вплив, який Прудон здійснив на подальше формування соціалістичних та анархістських рухів, його по праву називають «батьком Анархії». Цей французький публіцист був першим, хто визначив себе саме як анархіста, а не республіканця, демократа, чи соціаліста (це самовизначення пролунало на сторінках праці Що таке власність?). Визначення «батько» в контексті Прудона особливо слушне, зважаючи на його патріархальні погляди на взаємостосунки між статтями за які він би сьогодні отримав звинувачення у мізоґінії та сексизмі.

Особливо цікаво, що отримав він би їх в першу чергу від представників сучасного ультралівого табору – анархо-синдикалістів, анархо-комуністів та анархо-феміністів.

Зрештою більшість соціал-анархістів, які були після Прудона соромляться свого «батька» за його недостатньо «прогресивні» на їхню думку погляди. У свою чергу повагу до творчого спідку цього мислителя висловлювали та висловлюють представники інтеґрального націоналізму та націонал-синдикалізму (Шарль Моррас, Жорж Валуа та заснований ним гурток Прудона, який постав у результаті співпраці Аксьон Франсез та Жоржа Сореля), «нові праві» (Ален де Бенуа, П’єр Віаль).

Важливим моментом, який пов’язує Прудона та ті соціально-політичні ідеї, які узагальнені деякими дослідниками під назвою Третього шляху – це його критика фінансового капіталу, лихварства.

Для звільнення праці та робітничого класу передбачалося викорінити диктатуру та панування спекулятивного капіталу над виробничою системою. Саме тому в січні 1849 року Прудон виступив з ініціативою створення «Народного банку», який за дуже низькою відсотковою ставкою мав би надавати трудівникам необхідні кошти для придбання сировини та обладнання. Однак склалось так, що цей проект зазнав невдачі. Прудон знову взявся за нього в 1855 році і поділився своїми міркуваннями з Наполеоном III. Імператор вважав, що подібними діями можна «зруйнувати всемогутність Банку та фінансистів».

В подальшому спроби побороти фінансову кабалу здійснювалися вже ближче до середини ХХ ст., але й цей проект не отримав успіху, а його чільні діячі переслідувалися, або відкидалися на марґінес (Езра Паунд, Ґотфрід Федер).

Погляд Прудона на приватну власність – це намагання знайти «золоту середину» між крайнощами приватновласницького капіталізму та державного комунізму.

У післямові до своєї першої праці Що таке власність? П’єр-Жозеф Прудон підсумував власну роботу наступними словами: «Я виконав завдання, яке я собі поставив: власність переможена, вона ніколи не оговтається від моїх ударів». На думку цього мислителя, якщо філософськи обґрунтувати неможливість власності, то вона буде переможена на усунута та поступиться місцем в історії людства новому соціально-економічному інституту – володінню, прихильником якого й була людина, яка вперше означила саме як анархіста у соціально-політичній філософії ХІХ ст.

Також важливо окремо відзначити те, що Прудон стверджує про ідею прогресу, яка для нього аж ніяк не є абсолютною, а відносною та випадковою. Вона залежить від вибору, від зусилля, і, якщо зусиль не докладено, а вибір не зроблено, вона зруйнується. Історія не має ніякого змісту, революцію потрібно влаштовувати знову і знову, тому що «людство саме вдосконалює і руйнує себе».

Зображення: Ґюстав Курбе | Прудон та його діти | 1865