Французькі витоки національного соціалізму Уже в 1896 році Мо | :VOLKSTU(r)M:

Французькі витоки національного соціалізму

Уже в 1896 році Моріс Баррес заявив, що маркіз де Морес був «першим національним соціалістом» .

Маркіз де Морес — це французький аристократ і авантюрист, який здійснював поїздки до північної Америки, де став соціалістом, не відмовляючись при цьому від своїх націоналістичних та антисемітських переконань. Морес заснував паризький політичний клуб "Morès et ses Amis" ("Морес та його друзі"), який, на думку історика Стенлі Дж. Пейна, поєднував «крайній національний соціалізм з обмеженим економічним соціалізмом, расизмом і прямими діями».

Інші джерела вказують, що схожий термін до "національного соціалізму" вперше був використаний у французькій виборчій кампанії 1898 року тим же Морісом Барресом. Йдеться про поняття "соціалістичний націоналізм" або "націоналістичний соціалізм".

Серед нових радикальних націоналістів кінця ХІХ століття Баррес був одним з перших, хто зрозумів, що не може бути справжнього національного руху, якщо він не буде гарантувати інтеграцію в суспільство найбільш знедолених соціальних верств. Націоналізм мав зайнятися вирішенням "соціальної проблеми".

Але в той же час, стверджував Баррес, національний рух не може бути ні марксистським, ні ліберальним, оскільки ці дві доктрини завжди є "громадянською війною": класова війна або індивідуалістична війна всіх проти всіх.

Ідея "національного соціалізму" швидко поширилася по всій Європі. Ряд теоретиків стверджували, що "соціальне питання" може знайти вирішення за межами ліберального капіталізму або "класової боротьби" соціалізму. Йшлося про ідею встановлення миру між пролетаріатом і всім національним організмом, щоб гарантувати виживання всій нації.

У 1902 році голова Національної федерації жовтих профспілок Франції П'єр Бітрі створив Національну соціалістичну партію (Parti socialiste national). Цей рух отримує підтримку колишніх друзів Пола Лануара, сільськогосподарських профспілок, Ліґи французької батьківщини (Ligue de la Patrie Française), колишніх лівих буланжистів, антисемітів та антидрейфусарів. Однак він був розпущений в 1903 році.

У 1919 році соціаліст Ґюстав Ерве хотів створити нову національну соціалістичну партію. В молодості Ерве був соціалістом з антимілітаристськими та антинаціоналістичними позиціями. З 1912 року він переживав ідеологічну еволюцію, яка привела його до відстоювання дедалі націоналістичніших позицій.

У 1919 році вже існує Національна соціалістична партія, заснована Александром Зеваесом, колишнім адвокатом вбивці Жана Жореса, та Жаком Проло. До них приєднуються Ерве, Жан Аллеман, історична постать французького робітничого руху 1871 року, та Еміль Тіссьє. Однак ця партія отримала лише одного депутата на законодавчих виборах 1919 року та занепала. Ерве намагався реанімувати її в 1925 році під назвою Партія авторитарної республіки (Parti de la République autoritaire). Однак до 1927 року повернули стару назву. У 1932 році партія знову була перейменована, на цей раз в Національну соціалістичну міліцію (Milice socialiste nationale). Пізніше з цієї структури вийшов францизм Марселя Бюкара.