«Вежі наших дерев'яних церков мають у порівнянні з суворою, болісною та сутінковою тугою готики легкість вірної надії, стрімкої стрункості, яскравого, ідилічного сонячного світла. Між могилами і над могилами покрівля церкви дбайливо схиляється, немов квочка над курчатами, а щуплі її вежі височіють цнотливо, майже грайливо, як би символізуючи впевненість у воскресінні мертвих. Все це об'єднано в заспокійливе космічне бачення, усипане радістю прекрасного, ніби вбранням безперестанного чуда».
Лучіан Блага,
міоритичний простір
