200 днів! 200 безкінечно довгих днів і ще довших ночей. Це вел | SHURUBURA (думки)

200 днів!
200 безкінечно довгих днів і ще довших ночей.
Це велика трагедія для нашого народу і велике його переродження. Ми втратили незлічимо багато. Ми втратили життя найсвітліших. Але ми просто зараз, у ці дні, здобуваємо майбутнє для усіх подальших поколінь українців.

Весь світ змінився за ці 200 днів.
Для росії почався зворотній відлік і вже нема жодного сумніву, що ми побачимо її падіння і руйнацію. Той, хто захотів ділити світ, має бути готовим, що в підсумку ділитимуть його.

Вся агресивна війна росії побудована на бридкій конструкції брехні та пропаганди. Це неможливо було пробачити 80 років тому, і це, тим більше, не пробачається сьогодні, в час глобального інформаційного простору, в час інтернету. В брехню вірить лише той, хто не хоче бачити правду. І ми вже добре знаємо, що брехня та пропаганда завжди закінчується ампулою з цианістим калієм або мотузкою в тюремній камері.

Путін щосили намагається робити невимушений вигляд та ігнорувати розгром своєї армії. Він хоче показати своїм громадянам, що нічого екстраординарного не відбувається. Так, нічого екстраординарного. Це просто катастрофа! Практика авто тренінгів з переконування себе та своїх рабів у тому, що “України нема”, “такого (українського) народу не існує”, “все це помилка”, “ні мови ні історії в українців нема” і таке інше – дали нульовий результат. Властиво, як постійне переконування, що “операція йде за планом та всі цілі будуть досягнуті”. Скільки не кажи “мед”, в роті солодко не буде. А Україна буде! І українці будуть! І перемога буде за нами!

Війна чітко проявила друзів. Але кожна країна, яка надає зброю та допомагає нам, допомагає і собі. Саме нашими руками руйнується монстр, якого вони ж і виростили. Саме життями українців стримується російська агресія, яка б тут не зупинилась. Кожна гармата, кожна одиниця військової техніки – це не втрати для країн партнерів. Вся ця зброя – це плата за ілюзії. І тепер, маючи стільки зброї країн НАТО, Україна просто змушена стати її повноправним членом. Тоді зброя буде там, де і була до того.

Війна показала повну неспроможність усіх світових організацій типу ЧХ, ООН чи МАГАТЕ. Величезні бюджети і нульова результативність. Для чого це все, якщо воно не працює? Якщо працює, то де це в цій війні? Якщо Рада Безпеки ООН не зможе реформуватись та позбутись росії з її правом Вето, тоді значення такого колективного органу навіть менше ніж у вайбер-чату ОСББ. Там, окрім того, що кожен також просто висловлює свою думку і позицію, ще можна прийняти якесь рішення і хоч прибрати подвір’я. Радбез і на це не здатна.

Українська армія зараз робить дива і здійснює просто немислимі подвиги. Все це стало шоком абсолютно для всіх. В першу чергу для росіян і також для цілого світу. Проте ми не можемо забувати, якою ціною дається такий подвиг. Скільки українців полягло і ще поляже. Скільки української крові ще буде пролито. І ми всі знаємо, що Україна переможе, якщо ми будемо єдині і, якщо не дамо цій ейфорії від блискавичного контрнаступу засліпити себе. Попереду, ще багато важкої праці для кожного з нас. Перемогою України на полі бою все не завершиться. Тоді почнеться найважче. Ні, не відбудова міст та інфраструктури. Це важка праця, але ми з цим впораємось. Найважче буде змінити себе, перебудувати свою свідомість до нової сторінки нашої повоєнної історії.

Ворог прийшов сюди з кришталевими ілюзіями про свою виключність, вищість та непереможність. І все це, вже в перші дні повномасштабного вторгнення, з друзгом розбилось об силу і міць українського духу. Об незламну волю українського характеру. І зараз, на 200-ий день повномасштабної війни, ми переживаємо велику гордість за наше військо, яке нещадно б'є агресора та жене його до біса з нашої країни. Сучасні українці довели, що варті своїх славетних предків, про яких так влучно написала Оксана Забужко: