SHURUBURA (думки)

2022-11-16 01:25:36 Приліт російських ракет по території Польщі не є випадковістю. Дев’ять місяців росія в цім питанні була максимально акуратна. Попри всю навіжену риторику своєї пропагандистської машини, росія чітко знала свої межі дозволеного. Так, були небезпечні ігри м’язами і промацування ситуації з польотами російських винищувачів на межі чорвоної лінії різних країн членів НАТО. Але жодного преценденту з юридичним фактом. Частина російського флоту чемно і покірно багато місяців нудилась в теплих водах Середземного моря, чекаючи на милість турецького султана, і таки відповзла назад до своїх баз постійної приписки.

Удар росії по Польщі - це відчайдушний крок з боку кремля. Відчайдушний і безглуздий, як і безліч рішень їхнього військово-політичного керівництва до того. Це вчергове демонструє слабкість росії.

Переконаний, що знищена польська агротехніка навіть з двома загиблими (тут мої найщиріші співчуття братам полякам) не спровокує жодної воєнної відповіді цілого НАТО, якби цього не хотів хтось там в кремлі. А всі завивання про слабкість НАТО з чорного рота пропогандистки симонян лише «палять» справжні наміри росії.

Так, росія могла б здійснити таку масовану ракетну атаку, скажімо, по Варшаві і військовим базам НАТО на території Польщі, але це б означало миттєву смерть всієї верхівки в кремлі. І тут, очевидно, хтось з радників путіна приніс йому оце «суперкомпромісне» рішення - вдарити «на пів шишечки». Заховати це в масованому ракетному обстрілі України, до чого вже всі звикли і сприймають як буденність (пишу з відчуттям жаху). Рішення таке ж суперкомпромісне, як і супертупе.

Одним словом, в кремлі вже ні в кого нема сумнівів, що поразка росії у війні неминуча. Але, програти Україні і програти НАТО - для керівництва росії має величезне значення з далеко крокуючими наслідками. Тому, для них назріло питання життя і смерті - «щоб таке зробити, щоб НАТО нас так трішки покарало, куди б ми могли списати всі катастрофічні і ганебні наслідки військового розгрому на полі бою з боку ЗСУ, але залишався ще хоч найменший шанс втримати владу і режим в росії?». З приблизно такою ж логікою і такими ж сподіваннями Муаммар Каддафі заповзав в свою останню стічну трубу, десь на околицях Тріполі.

Якщо росія не вдасться до більшої ескалації в бік НАТО, то на якусь воєнну відповідь чи застосування 5 статті чекати марно. Весь цивілізований світ, коаліція держав донорів України, всі єдині в одному - росія має зазнати війскової поразки виключно від України. Тому і нарощують поставки зброї та систем ППО/ПРО. Удар по Польщі лише збільшить динаміку війскової допомоги Україні. Як люблять казати на болотах - «путін знову всіх переграв». Відкрити / Коментувати

2022-09-23 08:05:22 Все відточене на Майдані ми вправно застосовуємо у великій війні, в яку він переріс. Так, Небесна Сотня - це перші жертви цієї війни. Коли ми думали, що, підіймаючись по Інститутській з дерев’яними щитами, у нас стріляє янукович, вже тоді в нас стріляв путін. І зараз це чітко зрозуміло. Саме Майдан та Революція Гідності стали для путіна таким сигналом, який змусив його почати цей шлях самознищення. Він тоді вперше побачив, що українці не один народ з росіянами. І це його дуже злякало. Він саме тоді побачив, що відродилась велика і потужна нація. І все, що він далі говорив - це жалюгідне намагання заперечити самому собі те все, що він побачив у нашому протесті. Але для нього вже було пізно. Він давно проспав українців. Вся його слабкість в тім, що він нічого про нас не знає і живе своїми ілюзіями, які зараз так гучно, одна за одною, розбиваються об силу нашого народу і нашого протесту.

Лишень погляньте ким ми стали! Де ми були ще зовсім недавно і де ми зараз у своїм національнім розвитку. За неповних десять років ми виросли як народ та нація. Тоді, на Майдані, за ледь чутним покликом серця, ми зробили незворотні зміни в собі і в своїй історії. Саме тому усі ватники у своєму жовчоплюванні примітивних речень, намагаються викашляти оте загальновідоме «госпереворот на майдане и захват власти». Воно їх пече і болить. Бо тоді, на Майдані, почалось усе, що неодмінно завершиться нашою великою перемогою над одвічним ворогом. Тоді, з протесту, проросла висока здатність українського народу до боротьби. І саме форма та сила протесту показали хто є народом, а хто залишається стадом.

Все в нас буде добре! Відкрити / Коментувати

2022-09-23 08:05:22 Дивлячись на жалюгідні антимобілізаційні протести на росії. Так, саме антимобілізаційні, а не антивоєнні. Дивлячись на, доволі дивні, нещодавні протести білорусів. Та що там ці? Дивлячись на усі протести та революції у світі останніх десятиліть, доходжу висновку, що українці у цій темі тримають абсолютне світове чемпіонство.

В мистецтві революцій та протесту ми досягли такої довершеності, як ніхто у світі. У нас тут є своя тактика і система. Ми навчились блискавично вибудовувати ефективну структуру протесту. Історичний фундамент досвіду козацької січі тут відіграв неабияке значення. Ми таки вміємо об’єднуватись в єдину потужну силу і цим міцним єдиним кулаком можемо боляче бити.

Наша революція естетична, монументальна і драматична. З неї черпають натхнення митці усіх жанрів. Вона красиво оспівується піснями та надихає мільйони людей по цілім світі. А когось це страшно бісить і викликає непримиреннну заздрість.

Нам, українцям, важливо розуміти себе. Вміти бачите в собі цінне, щоб, врешті, позбутись тої згубної меншовартості.

Саме протест - це наша суперсила! І це нас робить справжнім народом. Не стадом. І через це ми вижили і збереглись, як нація. Через століття бездержавності, поневірянь, знущань, голодоморів, таборів та розстрілів ми досі Є! І тепер ми міцно стоїмо на твердих ногах і з рівною спиною. Хто може здолати таку скелю?

Через всі ці особливості нашого народу, керувати нами зможе не кожен. І, обираючи собі владу, ми знаємо як її тримати в тонусі. Кожен, хто ставав президентом України, одразу, після інавгурації відчував специфічно дискомфортний зуд і свербіж, надмірне потовиділення і перманентний стрес. Він швидко починав розуміти, що не він веде, а його ведуть. І хтось прислухався до цих симптомів, хтось не дуже. Хтось навчився «поміж крапельок», а хтось був настільки глухим, що мусів втікати в Ростов.

Так, нам би ще навчитись не дозволяти владі нас обкрадати. Але і тут ми поступово прогресуємо. Наш суспільний консенсус завжди змінюється у бік саме наших (народу) інтересів. Те, що собі дозволяла влада ще десять років тому, зараз немислимо і неприпустимо.

Щоб керувати українцями, потрібно мати реально сталеві нерви. Це відчув кожен президент чи депутат. А як глибоко щоразу на собі це відчуває Шуфрич. А Медведчук? Та ким він був ще зовсім нещодавно? Відчував себе богом і володарем світу. Простій людині навіть не можна було на нього дивитись. На сто метрів не підійти. Захований за чисельною приватною армією та кумівством самого бабайки, він думав, що «вхопив бога за бороду». І де це все? Спійманий, як обскубаний лис. Прив’язаний кайданками до батареї. Виміняний, як шмат лайна, на 200 титанів і героїв. Така безславна кончина мнимої величі. Такий результат недооцінки українців.

Але от що цікаво - всі ці наші вміння творити праведний протест і революцію не спрацюють в інших умовах. Це, як модель, не продаси на експорт. Щоб всі ці напрацювання були дієвими, народ в собі мусить мати щось таке, якісь такі властивості, які б дозволили прорости цим паросткам протесту у результативну революцію.

Волонтерство, самоорганізація, добровольчий рух - все це є невід’ємними частинами нашого протесту. Але в основі всього - жертовність. І ця наша чеснота не є бездумним нехтуванням цінності власного життя, як у росіян з їхнім культом смерті. Ні! Наша жертовність - це імунна система організму нашої нації. Вона інтелектуальна та духовна.

Лише подивіться як українці оплакують своїх полеглих героїв і як всім народом тішаться поверненню з полону живими наших військових. Де ще так цінують святість життя кожного? Де ще так вся країна плаче за кожним і радіє кожному? Ось це і робить нас такими сильними. Це робить нас людьми. Це робить нас народом.

Так, нам ще потрібно багато в чому рости і вдосконалюватись. Нам ще потрібно багато чого здолати в собі. І наш протест має куди рости та розвиватись. Наразі ми вміємо здобути результат в революції, але чомусь відпускаємо його, як у спортивній риболовлі. Ми мусимо вміти міцно зубами втримати здобуте такою кров’ю і потом. Та попри все - ми реально круті! Відкрити / Коментувати

2022-09-17 01:37:30 Відкрити / Коментувати

2022-09-17 01:37:25 Нема такої глибини, яку ми не відкопаємо.
Нема такого бетону, який ми не зламаємо, щоб знайти кожного, кого замордували і вбили лише за те, що він українець.
Люди, де б ви зараз не були, у якім куточку планети, говоріть, показуйте, пояснюйте. Світ мусить це знати.
Це не локальний конфлікт між двома сусідніми країнами. Це не просто війна. Це геноцид! Винищення народу!
Якщо українці складуть зброю, росіяни нас усіх просто знищать. Кожного!
На кожен ганебний малюнок обійм між росіянином і українцем - має бути цей.
Коли один народ намагається жорстоко знищити інший, заклики про примирення - це лише плювок на тіла невинно закатованих українців.
Якщо росія і весь російський народ не понесе за скоєне відповідальності, це, рано чи пізно, повториться. І на місці України тоді може бути будь-яка інша країна.
Таку жорстокість може зупинити лише сила.
Більше потужної і сучасної зброї!
Більше санкційного тиску на росію!
Тотальна ізоляція!
Це не «війна путіна»!
Це відповідальність кожного росіянина, який це підтримує і толерує.
Вбивці, садисти та маніяки сидять в тюрмі, а не подорожують світом. Ніяких віз росіянам!
Росія - вбивця! Це має стати беззаперечною аксіомою для людства.
Світ пробачив Сталіну масові вбивства, на фоні другої світової війни, і це знову повторилось.
Цього разу росія має бути знищена, кастрована, обнулена до такого рівня, щоб ніколи більше не змогла піднятись і чинити щось подібне.
Чим це все відрізняється від знищення гітлером єврейського народу? Відкрити / Коментувати

2022-09-16 18:04:21 Відкрити / Коментувати

2022-09-16 18:04:17 Якщо середньостатистичному росіянину дати пульт з двома кнопками, де зелена означатиме миттєве вирішення росією всіх його проблем і покращення його особистого доброботу і червоною, яка б дозволила росії створити аналогічні проблеми і такий ганебний рівень життя в сусідній державі, він без жодного сумніву одразу натисне саме червону кнопку і отримає від того якийсь збочений екстаз. Таких людей в росії абсолютна більшість.

Росіян просто люто ображає кожен, хто живе краще за них. Хто дозволяє собі бути щасливим. Ними рухає єдине бажання перетворити все в таке ж лайно, у якім вони народились і вмруть. Все буття їх, ні не народу - стада, - це суцільні біль, страждання і культ смерті. Це єдиний дикий інстинкт, яким вони керувались розв'завши цю криваву війну.

Їм не потрібні ми, українці, наша земля чи ресурси. Ім важливо щоб у нас цього не було. Їм важливо щоб нас не було. Їм важливо щоб не було самого життя. Бо їх життя - це не життя. Це сутужне очікування смерті. Вони народжуються мертвими і смерть передають у спадок.

Коли війна пішла не за їх сценарієм. Коли зазнали ганебної поразки на харківщині. Коли воєнні аргументи стали слабкі, включився турборежим терору мирного українського населення. Всі удари по ключовій інфраструктурі, по електромережам, по гідроресурсам - все це намагання відібрати в українців нормальність. Бо їхня нормальність - це щось повністю навпаки.

Чи закінчиться війна, якщо ми їх проженемо з нашої землі? Очевидно, що ні. Війна закінчиться лише тоді, коли росія, як джерело усіх проблем, як глобальний troublemaker, перестане існувати. Чи розуміють це всі у світі? Очевидно, що далеко ще не всі. Але за останніх пів року ми змогли вщент розбити усі міфи про псевдовелич, які росія конструювала на експорт понад 300 років.

Якщо масові вбивства українців в Бучі, Ірпені, Маріуполі та Ізюмі (і це лише те, що нам стало відомо) не є причиною для цивілізованого світу діяти рішучіше, і не визнати все це геноцидом нашого народу, тоді де ця межа? Скільки має загинути в муках та тортурах українців, щоб врешті світ прокинувся і об'єднаними зусиллями поклав край цьому фестивалю смерті?

На фото - росія, магнітогорськ. Відкрити / Коментувати

2022-09-15 21:22:02 Відкрити / Коментувати

2022-09-15 21:21:56 Єдина амбіція українців - бути.
Бути вільним народом на своїй, Богом даній, землі.
У нас ніколи не було імперських амбіцій.
Ми не вели загарбницьких воєн.

Всю нашу історію ми, цілком природньо, відстоювали своє.
І тільки за це єдине бажання просто бути народом, нас називали ким завгодно - і екстремістами, і терористами, і нацистами.
Для усіх імперій і недоімперій, які прагнули нашого поневолення, це була звична справа.
Вони вважали, що лише їм належить писати історію.
Тому кожен, хто пручався насиллю, визначався найгіршим та настрашнішим чином.

І саме наша історія є одним з найпотужніших наших активів.
Правдива історія. Не викривлена тою чи іншою імперією. Не написана чужинцями і ворогами. Та історія, яка завжди була всім незручна.
Та історія, яка дає нам повне моральне право бути народом, нацією. Та історія, яку стирали, знищували окупанти у всі часи. Та історія, яка випалювала очі усім, хто хотів заперечити право українців на існування.
Історія - яку сьогодні має знати кожен українець, щоб розуміти хто він і яка ціна його свободи.

росія банально проспала Україну. Хто зна, чи були б ми зараз вільними, якщо б тоді, в 91-му, нам не вдалось вирватись з лап кривавої імперії. Чи мали б ми зараз єдність та силу на протистояння такому звірству та неприхованому геноциду?
Ми спритно використали це вузьке вікно можливостей і зараз є тими, ким є - сильними, незламними і дуже дуже злими.

Українці - це алмаз!
Алмаз, об який у всі часи в друзки розбивались бетонні мега імперії.
Попри все, попри знущання і знищення, попри голодомори, попри зросійщення і стирання нас з лиця землі, ми вижили і відродились у великім народі.
І тепер, наші шанси побороти імперію найбільші, як ніколи раніше за всі століття нашої історії.

Просто подивіться на це фото. З нього можна довго реготати. Але тут є все. Байдуже, що це 1994 рік. І тоді можна було мати нормальний вигляд. Отака вона - потворна "імперія", яка саму себе змиває в унітаз. Відкрити / Коментувати

2022-09-15 13:01:18 Те, що ми зараз спостерігаємо, насправді є останнім розділом у найтривалішій боротьбі за незалежність Європи. Ще 1731 року французький мислитель Вольтер написав: «Україна завжди прагнула свободи». Ця епічна подорож, можливо, входить у завершальну стадію.

Завдяки неймовірній мужності та стійкості, продемонстрованим за останні шість місяців, український народ нині ближчий до забезпечення справжньої свободи, ніж будь-коли у своїй довгій і неспокійній історії. Життєво важливо, щоб демократичний світ зараз залишався єдиним навколо України, оскільки війна входить у вирішальний період. Не повинно бути більше розмов про поступки чи компроміси. Частковий геноцид не варіант. Натомість єдиний спосіб досягти міцного миру — допомогти Україні виграти війну.»

(Автор: Пітер Діккінсон, переклад: НВ) Відкрити / Коментувати