2021-02-15 00:29:39
були дні, коли я читала днями достоєвського [моє вперше], а вечорами виходила в мінус дванадцять гуляти. були і більше їх немає, бо я от вже як декілька днів не торкаюсь жодної книги своїм поглядом. не думаю, що збірка рупі каур рахується.
т р а д и ц і я .
дивовижно усвідомлювати те, що хтось, десь, колись, написав всі твої думки на папері, а потім вони стали книгою. не твоєю історією, яка здавалась такою унікальною та однією-єдиною, ні.
я перестала дивитись кіно. який сенс, якщо все здається мені не вартим уваги? дякуючи своїй dear, dear friend, тепер я живлюсь темними й готичними серіалами з нетфліксу. випробовую власну англійську і залишки мозку в черепній коробці [поки його вистачає], не слухаю музику і багато, багато пишу і намагаюсь навіть.. вчитись? дивовижно в останній свій семестр раптом це так полюбити. бо далі вже – нічого. ніхто не викладе мені на стіл зайві п'ятдесят тисяч, щоб я продовжувала йти пустими коридорами в нікуди.
видається так, ніби моє життя зараз якась пустопорожня балаканина про ніщо. але насправді, мені все дуже і дуже подобається. в моїй кімнаті зараз так холодно, що тут заледве є плюс десять. але холод відчувають лише мої кінчики пальців ніг. я планую нові ілюстрації в своїй голові, складаю фарби в палітру. ховаюсь від світу за склом, а не намагаюсь кинутись на нього грудьми, як це робила раніше. так навіть.. цікавіше?
всі ці роки
я намагалась зловити світ
тепер же нехай він ловить мене.
в пам'яті не-так-давно-школярика [чотири роки це ж не так давно, правда?] , відразу згадався сковорода. звичайно, я не настільки геніальна і зовсім не претендую на місце нового українського філософа.
п р о с т о з г а д а л о с ь.
277 viewseugene, edited 21:29
L
