Про окупаційний режим та історичну пам'ять 3 листопада — рі | WikipedUa

Про окупаційний режим та історичну пам'ять

3 листопада — річниця розстрілів української еліти в урочищі Сандармох у 1937 році

Історичний наратив т. зв. "ватників" побудований на міфі про "добрий СРСР". Це не тільки ковбаса по 2.20 та солодше морозиво, але й про "подвиги дідів", "велику перемогу" тощо. Судити за це їх складно. Зрештою, у мене прадід теж воював у Червоній армії. Тим не менш, я чітко стою на позиції того, всі 70 років існування УРСР були не більше, ніж окупаційним режимом. І на це є ряд причин, а точніше — дат.

В цю ніч до Праотців відійшли такі люди, як Марко Вороний, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, Степан Рудницький та багато інших. Вони відомі нам сьогодні як "розстріляне відродження", що навіки упокоєні в землі Сандармоха. Буквально за один рік націю позбавили культурної інтелігенції, що можна прирівняти до свисту гільйотини. А "радянська еліта", що прийшла їй на зміну, нічого краще від "Трактор в полі дир-дир-дир" придумати не змогла.

Проблема людей з проросійськими наративами у тому, що у своїй свідомості вони не здатні відірвати своїх предків від історії самого режиму. Коли їм говориш, що СРСР = зло, вони це автоматично сприймають як "мої предки = зло". А старше покоління так і взагалі екстраполює ці звинувачення на себе.
І це не совковий патріотизм некрофілія та не ностальгія. Це дія інформаційних наративів, які вже протягом майже ста років Кремль, незалежно від своєї політичної окраски, транслює на українських громадян. А наша пропаганда діє, певно, ще гірше, ніж кайзерівська у часи Великої війни.
Результат? "Великий терор" вони виправдовують рішучими діями влади на "пропаганду реакціонерів".

Боротьба за історичну пам'ять — це не тільки про заміну радянських дат на українські. В першу чергу це боротьба за сенси в головах людей.
Ярлик "совкодрочера" та заперечення всього радянського — це не боротьба за сенси, а історичний шовінізм.
Боротьба за повагу до кожного українського ветерана Другої світової та "від'єднання" СРСР від діянь предків — ось конструктивна боротьба за сенси.

Нашому національному організму загрожує забагато внутрішніх та зовнішніх паразитів, щоб ми могли собі дозволити таку розкіш, як внутрішні чвари. Питання приходу до консенсусу історичної пам'яті — не просто забаганка людей, але вимога часу. Без цього нам не вижити у ХХІ столітті, не стати Великою Nацією, як цього однаково сильно хотів би Григоренко і Шухевич.

Вікіпедія