​​Про підкорення реальних підземель та внутрішніх драконів | WikipedUa

​​Про підкорення реальних підземель та внутрішніх драконів

5-6 листопада можна вважати неофіційним днем київського метро. У різні роки саме в ці дні відкрилась повальна більшість станцій, якими сьогодні користуються мільйони киян.

Особисто для мене київське метро асоціюється з трьома тезами:
1) Воно гучне. Була нагода якось побувати у підземці Берліну. Перше враження — це тиша. У вагоні можна говорити пошепки і тебе почують.
2) Воно маленьке. Кличко, де гілка на Виноградар та Троєщину? Де кільцева дорога?
Хоча, разом з тим, наше метро досить лампове. Принаймні, в ньому не заблукаєш, як у тому ж Берліні чи Москві.
3) Воно чисте і порядне. На станціях нема графіті, наркоманів (ну, майже), є охорона, люди чітко знають, нащо вони спускаються під землю.

Так, з початком коронавірусної істерії зона метро стала для нас малодоступною. То введуть пропускну систему, то тепер з'явились ковід-контролери. Ще трохи, і справді буде аномальна зона, як у творах Глуховського.

Але якщо розцінювати метро, як свого роду квест, то подібні обмеження перетворюються лише на завдання із зірочкою. Доїхати з точки А в точку Б, придумати, чим себе зайняти в дорозі, втиснутись у переповнений вагон, не пропустити свою станцію, знайти загублений на платформі телефон. Навіть буденний день у метро завдяки грі уяви перетворюється на захоплюючу пригоду, зі своїми ризиками, нагородами і драконами.

Гейміфікація життя — нормальне явище, в першу чергу для дорослих. Ми чомусь думаємо, що вік накладає на тебе рамки похмурої серйозності. Зі сторони це виглядає чистим снобізмом. Нащо відмовлятись від внутрішньої дитини, якщо це робить тебе щасливим?
Зрештою, навіть коли ми виростаємо, то продовжуємо гратись. Хлопці з дитячих автоматів переходять на цілком реальні, дівчата міняють ляльки на дітей.

І це робить нас по справжньому щасливими. Це дозволяє нам ставити глобальні цілі та мріяти. Коли життя перетворюється на гру, ми позбавляємось оков буденної реальності та починаємо мислити ідеалістично.

Грати у життя — не соромно. Соромно бути серйозним снобом і цим труїти життя іншим.

На фото — мапа київського метро у альтернативному постапокаліпсисі.

Вікіпедія