Мій старенький дідусь пережив кілька серцевих нападів. Він пов | Ярема Дух

Мій старенький дідусь пережив кілька серцевих нападів. Він повільно мислить і частково втратив пам’ять та здатність концентруватися. Ми бережемо його слабкі нерви і тримаємо подалі від телевізора.

Недавно він поцікавився у родини: «які зараз новини?»
Родичі вирішили, що дідусь має право дізнатися правду. Хоча дуже хвилювались, як старенька немічна людина відреагує:
«Тут такі справи… - сказала його донька, тобто моя мама, - росія відкрито напала на Україну. Війська намагаються оточити Київ. Маріуполь розбомбили. Бомбардують Харків.»

«Та це ж ясно, - відповів дідусь, - а новини які?»

Я виросла у середовищі, де розуміння того, шо сусідній народ ніфіга не братній, було очевидним. Я з дитинства знала про історію заборони української мови, Голодомори, репресії та нищення української інтелігенції.

Доки путін озвіріло «захищав» рускіх в Україні, вигадуючи фантастичні дурниці про ущемльонних, українців в Україні не захищав ніхто. Нас стидили і втихомирювали за найпростіші потреби, які є наслідком нашої української ідентичності. В країні, де десятиліттями панувала експансія російського продукту у всіх сферах, можна було отримати ярлик радикалки за елементарне бажання отримати послугу українською.

Війна добре проявила те, що не всім було очевидно. У хворобливій картині світу кремлівського психопата нема ніякої України. Є одін народ, який пустився берега, але гради і танки його повернуть в родную гавань з гамна і водки. Але путін помилявся. Тому замість поповнення в гавані, отримав поліпшені версії рускіх вань, запаковані в пластикові пакети.

Я знаю, що у багатьох моїх співвітчизників були ілюзії щодо російської братскості. Звідти співчуття до дорнів та інших заробітчан, морґенштерни і дуді в трендах ютюба та упороте небажання вивчити українську. Тепер багаж совкових ілюзій рушив в далечінь у розйобаній каюті руского воєнного корабля.

Мій немічний дідусь дуже ясно і мудро мислить: росія на нас напала - нічого нового.
А тепер до новин: цього разу ми від неї відіб’ємося остаточно.