Мрія Путіна - не Русский мир, а нова хвиля конфлікту між Захід | політ технолога ✙
Мрія Путіна - не Русский мир, а нова хвиля конфлікту між Західним світом і глобальною периферією.
Путін під час одного з російських форумів розкритикував модель «золотого мільярда», назвавши її грабіжницькою і експлуатаційною відносно народів Азії, Африки і вочевидь Латинської Америки (хоча прямо про неї не говорилося). Це послання хоч і несе опертя на завідомо конспірологічну теорію про змову щодо «золотого мільярда», втім має неабияке значення для реального пояснення довгострокових планів РФ у Світі.
Взагалі сама ідея «золотого мільярда» це ніщо інше як конспірологічне прочитання критики теорії політичної модернізації та ідей вільного ринку ака капіталізм. Мовляв, за ширмою класичних теорій про розвиток демократичних і ринкових інститутів стоїть певна ідея щодо скорочення населення і паразитизму з боку еліт, як правило англосаксонських, які власне і були джерелом таких ідей генетично. Якщо взяти загально не лише це висловлювання Путіна, а і дії керівництва РФ на міжнародній арені в загальному, стає очевидним їх ідеологічний зв’язок із теорією залежного розвитку в міжнародних відносинах. Відповідно до неї глобальний світоустрій є несправедливим, і учасники глобальної економіки з Периферії - Африки, Південної Америки і Азії отримують значно менше ніж їм належить, адже глобальна політика є колоніальною. Розворот РФ від Заходу по суті означає спробу перейти у стан Периферії, очолити будь-які конфлікти Глобального Півдня проти Заходу, а вторгнення в Україну у їхньому розгляді цей процес лише пришвидшує. Предметно ж РФ ловити у Європі і в Україні з такого кута зору нічого - але вони спокійно можуть бути полем битви і інструментом виторгування умов.
Цей принцип надважливий для розуміння загальної стратегії РФ, і особливо тієї її частини яка апелює до принципів глобального світоустрою. З нього ж походить і глобальний ревізіонізм у формі радикального реалізму щодо нехтування принципами міжнародного права, яке РФ проводить не побічно а цілеспрямовано, як елемент власної стратегії. По суті, це ідея спрямована на підрив зв’язків між Старим світом і його колишніми колоніями або залежними політично державами - США і Латинською Америкою, Британією і Індією, Францією і країнами Африки тощо. Розворот до антиколоніальних гасел з боку керівництва РФ маркує стратегію об’єднуватися із колишніми колоніями проти впливових досі колонізаторів. В цьому розрізі учорашні колонії мають сировину, масштабне населення і відсталу систему управління яка не дозволяє ставати на рівних із глобальним Заходом. Натомість, Захід має розвинене управління, високі технології і сильний фінансовий сектор, між державами відбувається своєрідний обмін сильними сторонами, який прихильники теорій залежного розвитку розглядають як несправедливий.
Це мало прямий вплив і на стратегію РФ у тиску на глобальний Захід щодо війни в Україні. Практично одразу ж - чіткі кивки у бік Бразилії, Індії і інших держав Глобального Півдня / Периферії у трактуванні світ-системників. Спроби спровокувати паливну і продовольчу кризу теж є одним із прагнень РФ відрізати інтереси Заходу від глобального Півдня - адже паливо, продовольство і інші товари виробляються часто поза ЄС і США, а дотримання принципів міжнародного права не таке важливе для країн глобальної Периферії як для Заходу.
На відміну від різних ідей «Русского мира» і неоєвразійства і інших есенціалістських ідей які ряд фахівців поміщають у саме серце ідеологічних засад сучасної РФ, ця теорія має прямий стосунок до реалій з яких виходить керівництво РФ. Передусім тому, що у цього є сильна джерельна і академічна база, сам цей дискурс успішно розвинувся поза РФ, як і словянофільство було рецепцією німецьких романтичних ідей і німецького бачення Просвітництва. По-друге, щойно справа виходить за межі «есенцій» про зміст геополітики і інші сутнісно оспорювані судження, навіть неоєвразійці опираються на ідеї світ-системного аналізу Валлерстайна, якого Дугін цитує ледве не регулярно і поміщає в центр власної 4ї політичної теорії.
