Частина третя. А тепер я б хотів поговорити про те, чому Южно | 📟 ЩЕ НЕ ВМЕРЛА

Частина третя.

А тепер я б хотів поговорити про те, чому Южноукраїнськ — це не колоніальна назва, а навіть навпаки — невелика перемога в боротьбі з етноцидом. Але на відміну від прогардівців я хочу звернути увагу — це усна розповідь, яку розказали адміну коли він сам обурювався "тупій назві" в дитинстві (правда через "топонімічний печерний націоналізм", бо я тоді був комуністом). І в мене є підозра, що розповідь прикрасили, як і те, що Южноукраїнськ був одним із центрів миколаївського НРУ.

1987-й рік — це була епоха, яку націонал-демократи називали "Культурним Чорнобилем". Українська РСР була українською лише в назві — керівник Щербицький зневажав все українське та намагався усіляко зрусифікувати республіку. Доходило навіть до перейменування сел на російсько-комуністичний манер "па просьбє трудящіхся для блаґазвучнасті і в чєсть ґадавщіни Актября", бо діловодство велося російською, а місто приходилось писати українською транскрипцією. Хоча часто просто забували про українську назву та офіціонували російську транскрипцію українською мовою, як наприклад: Ровенська область.

І в 1987-му році постало питання про перейменування атомного містечка Костянтинівка-2. Назви були, звичайно, "креативні" — Атомград, Спутнік, Курчатов, деякі пропонували просто прибрати цифру та назвати Костянтинівкою, деякі пропонували назвати на честь озера Ташлик.

В той же час в місті Костянтинівка-2 завдяки одному мешканцю стали з'являтися товариства української мови, які пізніше стануть рушіями в боротьбі за думку про незалежність Україні від Росії. Вони ж і просували думку робітникам виконкому, що в нас є Південно-Українська АЕС, то давайте назвемо місто Південноукраїнськ. Чиновники погодились та підписали указ. Правда писали указ російською, тому місто стало називатися Южноукраїнськ, що заплямувало перемогу, але ніскільки не применшило її, бо і так всі розуміли, що буде саме так. І в боротьбі за українізацію УРСР це була ідеальна назва, бо вона робила місто українським навіть російською мовою. Тепер же часи змінилися і цю перемогу хочуть у нас відібрати так званні "проукраїнські патріоти", піддакуючи проросійським перейменовувачам. Що, не подобається, коли вашою мовою користуються проти вас, деукраїнізатори шановні?

Ось такі історії. Чому же адмін не хоче підтримати назву Гард, якщо навіть не збирається тут жити? Тому що назва Південноукраїнськ стала поворотньою в житті адміна.

Адмін за етнічністю росіянин, чиї батьки приїхали працювати на АЕС з Челябінську. І саме назва подарувала йому самоідентифікацію самого себе якщо не як українця, то уж точно ніхто не заперечив би, що він південноукраїнець. Що вплинуло на майбутнє і захистило його від підтримки Російської Весни в критичний час. Тоді адміна соромили за непідтримку "рускай вєсни" фразою "Ти ж росіянин, що тебе з цією Україною пов'язує?", нащо я відповідав: "Ну я ж південноукраїнець". Адміну-підлітку це здавалось хорошим аргументом не облизувати сраку Путіну в суперечці з рідним батьком. Мати, яка давно пішла від батька, була проукраїнкою завдяки дідові, який хоть і теж приїхав сюди з Уралу, говорив адмінові, що той повинен пам'ятати, що російського в нього лише рідство, зате южноукраїнського — огого. Тому адмін і бореться за назву Південноукраїнськ — бо для адміна це не просто назва, а можливість гордо зватися південноукраїнцем. А тепер адміна хочуть деукраїнізувати в прямому сенсі слова. Ось якби він був варашцем, чи нетішинцем, хто зна яка самоідентифікація була б у адміна. Можливо тато б переміг культурну війну.

Тому для мене Південноукраїнськ — це святе, це як перейменувати Україну. А назву Гардове (а не грубе "Гард") краще Богданівці віддати (якщо вони захочуть).

Сподіваюсь я дав можливість хоча б проукраїнцям виступати за назву Південноукраїнськ — нема нічого проросійського в небажанні деукраїнізуватися.

Ось і казочці кінець. А хто деукраїнізатор, той ганьбець.