Одного разу я таки зберу їх усіх докупи Розпалю велике Вогнищ | Юрій Сиротюк

Одного разу я таки зберу їх усіх докупи

Розпалю велике Вогнище.

Приготую святкову Страву.

Наллю кожному.

Навіть тим, хто не пив.

Біля келиха запалю цигарку, для тих, хто курив.

Наговорюся нарешті з ними.

Розпитаю як там.

Розкажу, що тут.

Не знаю чи на тому велелюдному зібранні буде багато живих в цьому вимірі людей.

Але Вони прийдуть усі.

Зробимо це напевно на Ритиці над Сербиною долиною, в Трахтемирові, звідки Петро Сагайдачний вів свої полки на Москву.

І Він напевно буде там теж.

Прийде Павлусь. Андрій. Олег. Забіжать Біллі і Сан Санич. Буде обов’язково Бізон.

Буковинський Андрій прилине впорядкувати мені Сад.

Юрко почитає вірші і ми подискутуємо про новітній націоналізм, а з Кирилом про християнство.

З Андрієм поговоримо про те, про що так і не встигли поговорити у Краматорську.

А з Дмитром поговоримо традиційно про ковальство і тарабарщину.

Олег розповість про всі секрети Бограчу.

А Київський Андрій буде такий же мовчазний і усміхнений.

Послухаємо Тараса.

Розкажемо Павлусеві про його нову команду на чайку.

Я перезнайомлю їх між собою.

Поспіваєм пісень біля вогнища.

Буде Гучно.

І певно дуже Тихо…

Ця Тризна буде для них…

Ще в січні ми говорили про потребу зробити «Тризну» (фест в честь Сагайдачного).

Ми її обов’язково зробимо. Для Живих в усіх вимірах. І для Вічноживих передусім…

А поки йде Бій, я не відволікатиму Їх.

Вони там, де Треба. Завжди в Строю…