Без Мінська але і без Будапешта. З деклараціями і знову без ре | Юрій Сиротюк

Без Мінська але і без Будапешта. З деклараціями і знову без реальних гарантій..

Перші Рефлексії щодо зустрічі Зеленського-Байдена.

Виявляється байка про безальтернативність мінського процесу, якою нас годували з 2014 року є брехнею.

У Спільній заяві щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки не має жодної згадки про кулуарні мінські договорняки ніким і ніколи не ратифіковані.

І це безумовний плюс.

Однак не має і жодної згадки про реалізацію Будапештських гарантій.

Адже саме за наполяганням США Україна позбавилася третього в світі ядерного потенціалу.

Тепер нам потрібна реальна допомога і виконання гарантій Будапештського Меморандуму.

Але схоже, що наш стратегічний партнер діє за логікою надана послуга вже не послуга.

У заяві окрім традиційної «глибокої стурбованості» та пустих декларацій як знущання вміщений пункт про те, що «Україна та Сполучені Штати досягли домовленості щодо підтримки безпечного цілодобового зв’язку через Національний центр США зі зменшення ризику ядерної небезпеки. Ми також погодилися продовжити на сім років дію Угоди щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї».

Тобто нас далі додавлюють щоб Україна повністю втратила будь-який потенціал для відновлення стратегічної зброї стримування.

І це США турбує більше, ніж скажімо розміщення Росією носіїв ядерної зброї в Криму.

І не дивно, пригадайте як напередодні воєнної агресії Росії у 2014 році, (а США очевидно мали розвідані про наміри Кремля та війну що почнеться невдовзі) тодішня демократична адміністрація США змусила Януковича віддати ядерні матеріали.

Вміщення цього пункту є виявом нахабного та брутального цинізму демократичної адміністрації Байдена.

Погодження України на такий пункт серйозна дипломатична поразка.

А загалом текст заяви містить багато цікавих конотацій і декларацій.

Скажімо про «30 років відновлення Україною своєї незалежності». Отож сподіваюся союзник підтримає Україну в її позові до Росії про відшкодування збитків за часи совєцької окупації, а Україна нарешті визнає час між 1921-1991 роком - окупацією.

У заяві правильно констатується, що «Успіх України має центральне значення для глобальної боротьби між демократією та автократією». Дійсно, Україна розміщена в серці Євразії в Хартленді має виключне значення для європейської і світової безпеки.
Однак окрім констатації цієї геополітичної аксіоми і заяв, що «Зв’язки між Україною і США міцніші, ніж будь-коли» та «відданості суверенітету й територіальній цілісності України з огляду на російську агресію, що триває» реальних дій на підтримку не має. Знову потік стурбованості та констатацій.

Приміром про те, що «У 21-му столітті державам не може бути дозволено змінювати кордони силою. Росія порушила це базове правило стосовно України».

Констатували і проїхали.

Обнадійливо виглядає, що наш стратегічний союзник і старший брат каже, що «Суверенні держави мають право ухвалювати свої власні рішення та обирати свої власні союзи. Сполучені Штати – разом з Україною й будуть продовжувати працювати над тим, щоб притягнути Росію до відповідальності за її агресію. Підтримка США суверенітету й територіальної цілісності України є непохитною.

Доброю, але дуже неконкретною є стаття заяви про «Протидія російській агресії»:

Але безумовний позитив, що тут не має жодної згадки про Мінськ, але з’являється Кримська платформа.

Україна має вимагати чіткої конкретики у виконані пункту про «поглиблення співпраці у таких сферах, як чорноморська безпека, кібербезпека, обмін розвідувальною інформацією та протидія російській агресії».


Безумовно позитивною є констатація з боку США «Підтримки євроатлантичних прагнень України, включаючи прагнення України вступити до НАТО. Але хотілося б щоб США попрацювало з членами НАТО щодо консенсусу підтримку вступу в Україну, хоч б так як США домоглося свою окупацію Афганістану прикрити мандатом операції НАТО.