Війна ідентичностей Окрім брудно-димної поверхні війни, війна | Юрій Сиротюк

Війна ідентичностей

Окрім брудно-димної поверхні війни, війна між Києвом та Москвою переростає у відкрите протистояння ідентичностей.

Раптівка у переспіві стрілецької пісні часів першої світової війни «Ой у лузі червона калина», яку масово підхопили і відомі українські виконавці і звичайні українці, - лиш яскраве свідчення цього з нашого боку.

Як і масовий шовіністичний угар збоку ворога.

Протистояння Києва проти Москви все більше занурюється в історичну пам’ять та історичну тяглість.

І виявляється, що це вже було.

Що це той самий ворог з тими самими методами який тисячу років пер сюди.

З одною метою. Щоб знищити українську ідентичність і накинути колоніальний покруч язика, кривославія, культурно-ментальних цінностей.

А вже тоді зробити інструментом для реалізації своїх цілей по загарбанню та знищенню інших ідентичностей.

В Україні простір Свободи зіткнувся з простором Рабства, Правда з орвелівською брехнею, лицарська звитяга з ординською жорстокістю.

Війна не приймає нейтральності і «какая разніца».

На полі бою ворог одягнутий в камуфляж язика, єресі рускава православія. Це його ідентифікатор. І вестися на те, що не всі московські попи і не всі узкоязичниє, хто зрікся рідної мови, - вороги. Це те саме, що вірити що в тому московському танку, за прицілом кулемета теж така ж людина, з таким же язиком, культурою.

В цій війні одна ідентичність мусить перемогти іншу.

Вірю, що коли ворог буде вигнаний як мінімум за межі наших кордонів у тилу не лишиться ні російських блок-постів Моспархату, ні язика Путіна. Бо інакше війна не припиниться.

Також в цій війні важливо щоб хворобу втрати ідентичності подолали підкорені Москвою поневолені народи, яких Москва як гарматне м’ясо жене на Україну…

Бо там де ідентичність затерта ворогу легко гнати манкуртів знищувати Україну…