Коли ми справедливо обурюємося, що нам зброї дають мало, невча | Юрій Сиротюк

Коли ми справедливо обурюємося, що нам зброї дають мало, невчасно, неналежної для перелому війни, то ми ще більше маємо обурюватися тому, що забагато власної зброї якою володіли роздали, знищили, розпродали «як непотрібне надлишкове майно».

Від ядерної зброї, - до авіації, танків, артилерійських та протиповітряних систем.

Коли переживаємо що набоїв катастрофічно не вистачає, а ворог постійно хоче знищити лінії постачання, маємо вимагати щоб в Україні нарешті було налагоджене виробництво достатньої кількості порохів і набоїв.

Коли очікуємо артсистем дальністю до 500 км, маємо запитати, агов «Південмаш», ракети які ти виготовляєш долітають до космосу, де бойові ракети, які долетять до Москви?

Ми скільки завгодно можемо нарікати на когось, але наша доля лиш в наших руках.

І перед тим, як нарікати на невчасну допомогу «друзів», (бо це ж ми власною кров’ю захищаємо їхній спокій), маємо жорстко і показово, за законами воєнного часу покарати тих, хто десятиліттями підривав обороноздатність держави…

Бо ця зрада має Прізвища, Імена і по-батькові…