01 липня 2022 року парламент підтримав законопроєкт за реєстра | Юридична Сотня

01 липня 2022 року парламент підтримав законопроєкт за реєстраційним № , який має на меті врегулювати трудові відносини.

Указаний закон скасовує право на виплату військовослужбовцям середнього заробітку з місця роботи, яке за ними зберігається під час проходження військової служби під час особливого періоду:
за контрактом;
за призовом строковиків;
за призовом осіб офіцерського складу;
за призовом під час мобілізації;
за призовом осіб із числа резервістів.

Обов’язок виплати середнього заробітку військовослужбовцям не повинен покладатися на роботодавців, адже це не сприяє розвитку бізнесу та економічному розвитку держави загалом, тому такий тягар потрібно перекласти на державу, проте Закон це не передбачає.

Також цей закон уточнює, що до стажу, який дає право на щорічну відпустку, не зараховується період несення служби вказаними вище військовослужбовцями, що може перешкоджати процесу реабілітації після звільнення.

Закон також визначає деякі інші питання трудових правовідносин під час воєнного стану, а саме:
надає можливість роботодавцю розривати трудовий договір за умови неспроможності забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Договір розривається, якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу за його згодою. Такий працівник матиме право на вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати та протягом року матиме переважне право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу;
установлює право працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу ВПО, за заявою отримати відпустку без збереження заробітної плати до 90 календарних днів, без зарахування цього часу до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку;
поширює дію ЗУ “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” на державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування;
визначає, що повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та її оплати здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов;
покладає обов'язок на державу-агресора відшкодування працівникам та роботодавцям грошові суми, втрачені внаслідок збройної агресії. Такі суми також можуть компенсуватися коштом відповідних фондів на відновлення України, зокрема міжнародної допомоги, інших джерел, передбачених законодавством;
уточнює, про що повинен проінформувати працівника роботодавець перед початком роботи, та визначає можливість ознайомлювати працівника з наказами електронно з накладанням електронного підпису;
установлює можливість збільшувати тривалість робочого часу до 60 годин на тиждень лише для працівників, зайнятих на об'єктах критичної інфраструктури, з пропорційним збільшенням заробітної плати та зменшує до 40 годин на тиждень збільшену тривалість робочого часу за працівниками, зайнятими на об’єктах критичної інфраструктури, яким установлена скорочена тривалість робочого часу;
визначає, що деякі положення КЗпП України та ЗУ “Про відпустки” щодо тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, надурочних робіт, роботи у вихідні, святкові дні, а також щодо тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або дитину з інвалідністю, не застосовуються під час воєнного стану;
виключає можливість залучати працівників, які мають дітей, до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлятися у відрядження;
обмежує надання щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дні за поточний робочий рік. Якщо працівник має право на більшу відпустку, то невикористані дні надаються після скасування воєнного стану, у разі звільнення працівника в цей період йому виплачується грошова компенсація;
покладає повноваження на Держслужбу з питань праці та її територіальні органи здійснювати позапланові заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю.