«Коли ми доїхали до останнього чеченського блокпоста на тарілц | Жива
«Коли ми доїхали до останнього чеченського блокпоста на тарілці, ми зрозуміли чому чеченців так не люблять ті, хто виїжджає. Нас тримали дуже довго. Всі дев'ять машин перевірили вже, а ми стояли, хоча ми були в середині колони».
«Я не одразу змогла осягнути, що я на волі. Коли мене вивели в найближчий АТБ, знаєте, я відчувала себе дикункою».
На третьому блокпості в чоловіків дивилися паспорти, в нас не питали нічого, лише поцікавилися скільки нам років та ким нам є водій. А був він.. ніким. Просто дядечко, який взяв трьох дітей в машину та вивіз. Ми вигадали, що ми всі родичі й нас вивозять на навчання. Така була в нас легенда.
Коли ми доїхали до останнього чеченського блокпоста на тарілці, ми зрозуміли чому чеченців так не люблять ті, хто виїжджає. Нас тримали дуже довго. Всі дев'ять машин перевірили вже, а ми стояли, хоча ми були в середині колони. Чеченець швиденько перевірив водія, документи на машину та його паспорт, спитав скільки хлопцю років, та коли почув що 17, навіть паспорта його не взяв і підійшов до мого вікна.
Я відчинила та протягнула свій паспорт. і почалися питання як мене звати, рік народження, куди я їду, де моя сім’я, де я буду жити. Я сказала, що батько мій в Києві, й він почав питати чи збираюся я туди. Я чесно відповіла, що ні. Питав, чого батьки разом не живуть, не давав мені зайвий раз повітря ковтнути, так швидко він все питав. Коли він впевнився, що я не становлю ніякої загрози, він підійшов до іншого вікна і почав допит іншої дівчини.
Це було так довго, що його побратим нагадав, що нас довго тримають якось, але цей відмахнувся і продовжив. В дівчини спитав паспорт, куди їде, чому її хлопець не в ЗСУ, перевірив ретельно галерею. Він би й надалі нас перевіряв, але вже якийсь головний почав йти до нашої машини, тому цей втік.
Чеченець намагався створити якісь буденні умови, питав так, наче ми якісь родичі на застіллі сидимо. Коли допитував дівчину, відпустив фразу, що хочеться пити й вона, добра душа, сказала що в нас є вода. Вона звернулася до мене та сказала, щоб я пошукала воду. Я не хотіла показувати, що в нас є запас води в холодильнику, тому я дістала пляшку, яка була в мене ногах. Пляшку технічної води, якою ми мили руки та заливали знов, бо боялися, що не вистачить потім. На вигляд вона була чиста, але по очах її я зрозуміла, що їй сподобалася моя ідея і вона, посміюючись ясніше сонця, дала йому цю обісцяну воду. Чеченець так її смакував і навіть забрав із собою. Ми нічого не втратили.
Проїхати сіру зону було складно, бо ми заблукали з першої спроби, але все ж таки натрапили на вірний шлях та доїхали до нашого, українського, блокпоста. Так, ми були дуже щасливі. Вже був український зв’язок, ми змогли подзвонити. Перш ніж доїхати до Епіцентру, нас зібрали в велику колону та ми ще певний час чекали декілька машин, які супроводять нас. Це вже був фінал. Вільна територія, розумієте?
По приїзду туди про нас попіклувалися волонтери, оформили нас, показали, де можна поїсти, покупатися, попити, де є лікар. Волонтери були привітні, з посмішками, питали, чим ще допомогти. З місця можна поїхати ще кудись ночувати, але мені надав прихисток знайомий, з яким ми спочатку спілкувалися лише в інтернеті. Я була впевнена в ньому, тому я не затримувалася довго в Епіцентрі й поїхала на квартиру, де мене чекав тепле приймання, не менш теплий душ, та смачна їжа. Ну і спокій.
Я не одразу змогла осягнути, що я на волі. Коли мене вивели в найближчий АТБ, знаєте, я відчувала себе дикункою. Там було все. Ніякого дефіциту. Нормальні ціни, люди, такі якісь щасливі.. Навіть повітря якесь інше. Так завершилася моя історія з виїздом. Все було б набагато складніше якби люди в селах втратили віру та не бажали допомогти, але вони були готові ділитися останньою чистою водою з нами без вагань. Тому я впевнена в нашій перемозі.
Зараз я вже в Кіровоградській області, тимчасово живу у знайомих, потім мене ще чекає один переїзд.
Якщо хочете підтримати фінансово - 5375 4114 1362 8012 - моно.
Або можете купити в'язану іграшку.
17 рокiв, Херсонська область.
