Жива

2022-08-31 15:48:53 член родини нашого захисника може загинути на вулиці! #кішка терміново шукає дім! #Харків та область.

/ps

буду вдячний кожному, хто поширить інформацію Відкрити / Коментувати

2022-08-27 20:55:38 «Коли ми доїхали до останнього чеченського блокпоста на тарілці, ми зрозуміли чому чеченців так не люблять ті, хто виїжджає. Нас тримали дуже довго. Всі дев'ять машин перевірили вже, а ми стояли, хоча ми були в середині колони».

«Я не одразу змогла осягнути, що я на волі. Коли мене вивели в найближчий АТБ, знаєте, я відчувала себе дикункою».

На третьому блокпості в чоловіків дивилися паспорти, в нас не питали нічого, лише поцікавилися скільки нам років та ким нам є водій. А був він.. ніким. Просто дядечко, який взяв трьох дітей в машину та вивіз. Ми вигадали, що ми всі родичі й нас вивозять на навчання. Така була в нас легенда.

Коли ми доїхали до останнього чеченського блокпоста на тарілці, ми зрозуміли чому чеченців так не люблять ті, хто виїжджає. Нас тримали дуже довго. Всі дев'ять машин перевірили вже, а ми стояли, хоча ми були в середині колони. Чеченець швиденько перевірив водія, документи на машину та його паспорт, спитав скільки хлопцю років, та коли почув що 17, навіть паспорта його не взяв і підійшов до мого вікна.

Я відчинила та протягнула свій паспорт. і почалися питання як мене звати, рік народження, куди я їду, де моя сім’я, де я буду жити. Я сказала, що батько мій в Києві, й він почав питати чи збираюся я туди. Я чесно відповіла, що ні. Питав, чого батьки разом не живуть, не давав мені зайвий раз повітря ковтнути, так швидко він все питав. Коли він впевнився, що я не становлю ніякої загрози, він підійшов до іншого вікна і почав допит іншої дівчини.

Це було так довго, що його побратим нагадав, що нас довго тримають якось, але цей відмахнувся і продовжив. В дівчини спитав паспорт, куди їде, чому її хлопець не в ЗСУ, перевірив ретельно галерею. Він би й надалі нас перевіряв, але вже якийсь головний почав йти до нашої машини, тому цей втік.

Чеченець намагався створити якісь буденні умови, питав так, наче ми якісь родичі на застіллі сидимо. Коли допитував дівчину, відпустив фразу, що хочеться пити й вона, добра душа, сказала що в нас є вода. Вона звернулася до мене та сказала, щоб я пошукала воду. Я не хотіла показувати, що в нас є запас води в холодильнику, тому я дістала пляшку, яка була в мене ногах. Пляшку технічної води, якою ми мили руки та заливали знов, бо боялися, що не вистачить потім. На вигляд вона була чиста, але по очах її я зрозуміла, що їй сподобалася моя ідея і вона, посміюючись ясніше сонця, дала йому цю обісцяну воду. Чеченець так її смакував і навіть забрав із собою. Ми нічого не втратили.

Проїхати сіру зону було складно, бо ми заблукали з першої спроби, але все ж таки натрапили на вірний шлях та доїхали до нашого, українського, блокпоста. Так, ми були дуже щасливі. Вже був український зв’язок, ми змогли подзвонити. Перш ніж доїхати до Епіцентру, нас зібрали в велику колону та ми ще певний час чекали декілька машин, які супроводять нас. Це вже був фінал. Вільна територія, розумієте?

По приїзду туди про нас попіклувалися волонтери, оформили нас, показали, де можна поїсти, покупатися, попити, де є лікар. Волонтери були привітні, з посмішками, питали, чим ще допомогти. З місця можна поїхати ще кудись ночувати, але мені надав прихисток знайомий, з яким ми спочатку спілкувалися лише в інтернеті. Я була впевнена в ньому, тому я не затримувалася довго в Епіцентрі й поїхала на квартиру, де мене чекав тепле приймання, не менш теплий душ, та смачна їжа. Ну і спокій.

Я не одразу змогла осягнути, що я на волі. Коли мене вивели в найближчий АТБ, знаєте, я відчувала себе дикункою. Там було все. Ніякого дефіциту. Нормальні ціни, люди, такі якісь щасливі.. Навіть повітря якесь інше. Так завершилася моя історія з виїздом. Все було б набагато складніше якби люди в селах втратили віру та не бажали допомогти, але вони були готові ділитися останньою чистою водою з нами без вагань. Тому я впевнена в нашій перемозі.

Зараз я вже в Кіровоградській області, тимчасово живу у знайомих, потім мене ще чекає один переїзд.

Якщо хочете підтримати фінансово - 5375 4114 1362 8012 - моно.

Або можете купити в'язану іграшку.

17 рокiв, Херсонська область. Відкрити / Коментувати

2022-08-27 20:51:22 «В дорозі я провела чотири дні та три ночі. Для уявлення: більшу частину дня ви просто сидите в машині, дуже спекотно, у вас небагато запасів, магазинів нема, а десь збоку катається техніка окупанта та ведуться бої. Зв'язку нема ніякого. За день можна було навіть не зрушити з місця, бо орки не захотіли нікого пускати».

Я виїхала вже понад місяць тому і тепер готова розповісти про все детально: що, як, з ким, скільки. Почну одразу з того, що якогось треша про ракети над головою, або в сотні метрів від машини, або як ми ночували в полі просто неба тут НЕ БУДЕ.

Виїзд з окупації — справа дуже не легка. Ні, не лише тому, що з людини беруть по п'ять або навіть вісім тисяч гривень, а тому, що складно кинути своїх. В окупації залишилася моя мама, яка не може покинути тварин та бабусь, які не переживуть стільки часу в дорозі. У кожного свої причини як виїхати так і повернутися в окупацію. Це — особистий вибір людини.

Планування виїзду для мене почалося ще наприкінці березня. Але, на жаль, я витрачала час на дуже некомпетентного водія, який в останній момент просто кинув мене та поїхав сам. Один раз його машині дісталося від орків з автоматами. З нами все добре, машину відремонтували (за спільний кошт, до речі), після чого ця мразота покинула мене. Та нічого. Грошей в нас дійсно не було, тому довелося шукати волонтерів, які погодяться вивезти мене безплатно. Знайшли, я була в черзі. Через місяць знайшовся водій та ми вже домовилися. Збирати сумку мені довелося ввечері в сльозах, бо складно теж було кинути маму там. Дуже складно. Навіть зараз я пишу це і в мене очі на вологому місці. Це дуже тяжко.

В дорозі я провела чотири дні та три ночі. Для уявлення: більшу частину дня ви просто сидите в машині, дуже спекотно, у вас небагато запасів, магазинів нема, а десь збоку катається техніка окупанта та ведуться бої. Зв'язку нема ніякого. За день можна було навіть не зрушити з місця, бо орки не захотіли нікого пускати. Десь після восьмої години вечора ми повертались у найближче село та просилися ночувати в місцевих.

В перший вечір нас прийняла літня поодинока жіночка. Води в той вечір, до речі не було, тому навіть технічної не змогли набрати в дорогу. Бабуся відмовилася від грошей, але ми розуміли, що навіть двісті гривень зайвими не стануть, тому ми залишили зранку гроші та тихо поїхали.

В другий день ми трохи зсунулися, але початок колони був десь в 10-15 хвилинах ходу. Люди всередині колони були під номерами 230 та більше. Мі зрозуміли, що ми зараз, дай боже, чотирисоті. Ми познайомилися з водієм машини перед нами та товаришували між собою невеликою купою машин. Ділилися інформацією та просто розмовляли, бо часу в нас було ну дуже багато. Вночі ми знову повернулися у Скельки, де на цей раз поїхали до людей, у яких було декілька домівок, тому ми змогли компанією заночувати. З нас взяли 100 гривень за ніч, та знаєте, за ці райські умови (душ, плита, холодильник) це було ще мало. На третю ніч, до речі, ми теж залишилися в цих людей.

Передостанній день був самим активним. Випустили багато людей і ми сподівалися поїхати теж хоча б ввечері, але ні. Ми були вже дуже поряд із першим блокпостом та не поталанило. Але ми щасливі поверталися у село, бо знали, що вже на четвертий день ми поїдемо точно. Так воно й було.

Нас пропустили дуже рано, ще о дванадцятій, а зазвичай пускали з п'ятої години до восьмої. З нас сформували колону з 10 машин та наказали проходити перший блокпост. Відверто? Я уявляла усілякі жахи, але в нас (двох дівчат) навіть паспорти не дивилися, лише поздоровалися, та сказали закрити вікна, щоб ми не змерзли.

Водія та хлопця не передньому перевірити лише по документах, та взяли ноутбук водія. Він був робочий, тому там були лише документи, які окупант не перевіряв, а лише спитав чи є якісь тут фото. Коли сказали що ні, він просто дав час зібратися та вказав дорогу, куди встає колона. Ми чекали поки перевірять усі машини, щоб ми невеликою групою їхали.

Другий блокпост ми проходили швидко, навіть без документів, орки сказали, що сенсу перевіряти нема, бо нас вже на першому перевірили. Ну й добре. Відкрити / Коментувати

2022-08-24 18:00:13 Друзі, адміністрація проекту нагадує: якщо ви хочете поділитися своєю історією, попросити матеріальну допомогу чи розповісти про свою творчість, ми завжди чекаємо на ваші повідомлення.

Розкажіть про все, що сталося з вами за ці півроку повномасштабного вторгнення до нашої країни. Ваші історії, досвід, думки та почуття – це важливо. Тому ми просимо ними поділитись. Ми повинні говорити і пам'ятати, що ми все ще сильні та живі.

Прислати новину: @zhivaalive_bot

З Днем Незалежності України

[ арт: fate_221, Київ] Відкрити / Коментувати

2022-08-18 11:13:20 ДЕ РОЗДАТИ КРОВ (Харкiв/область)

[ iнформацiя актуальна, але ми просимо заздалегiдь телефонувати за вказаними номерами в мед. заклади для уточнення часу й дати роботи перед вiзитом ] Відкрити / Коментувати

2022-08-18 11:10:53 В ХАРКОВІ ПЕРШИЙ ДЕФІЦИТ ВСІХ ГРУП КРОВІ ЗА ЦЮ ВІЙНУ

Центр крові просить всіх, хто може, стати донорами. Донорська кров рятує солдатів ЗСУ та мирних.

По Харкову та області є додаткові донорські пункти.

Пишіть в інсту , щоб дізнатись де саме.

Усі деталі - Центрі крові:

+380 (95) 570 47 66 Відкрити / Коментувати

2022-07-18 15:20:04 «Завтра 24 лютого, після пари по психології хочу у театр сходити з родиною, сподіваюсь, сніг буде, бо я люблю сніг».

«Завтра 24 лютого, потрібно зранку з'їздити до подруги, бо вже давно не бачились, доробити реферат і допомогти тітці підібрати вбрання на омріяний концерт ввечері».

«Завтра 24 лютого, я вперше збираюсь долати свою соціофобію в новому колективі та лишитись після роботи на вечір настолок, попрасував нову розмальовану футболку, посмажив сирники, щоб взяти на обід».

«Завтра 24 лютого, в мене нескладний додатковий проект, який я зроблю за кілька днів та отримаю грошей як за місяць. Я говорю з подругою про її ремонт. Думаю, яку несподіванку влаштують мені на ДН. Нервують розмови про можливу агресію росії, проте всі кажуть, що це малоймовірно».

«Завтра 24 лютого, в мене робота. Я обговорюю, як в п'ятницю піду з подругами та сестрою в бар нарешті посидіти за мій дн з монополією і коктейлями. В мене щойно закінчилася сессія з психотерапевткою, і я хочу купити квитки на кпоп флекс».

«Завтра 24 лютого, вночі я лечу додому з Єгипту та планую весь день спати, а ввечері вишивати. Переживаю, що аеропорт можуть закрити до того, як я прилечу, але сподіваюся, що все обійдеться, адже через пару тижнів у мене відрядження до Шарджі».

«Завтра 24 лютого, вночі – зйомки чергового відео; є усвідомлення, що сьогодні – найщасливіший день за останній час, попри жахливий нежить. О другій ночі я засинаю з думкою про веселий вікенд у Львові з перервами на марудний монтаж, бо відео вартувало би викласти до кінця місяця».

«Завтра 24 лютого, перший робочий день на новій роботі мого чоловіка, а для мене - дедлайн по дуже важливому для мене проєкту. Я дуже хвилююсь, адже це перший масштабний проєкт для мене у новій сфері діяльності. Я впевнена, що з 24го моє життя кардинально зміниться».

«Завтра 24 лютого, у мене запуски двох курсів, які ми переносили купу разів через спікерів. Всіма думками я вже на вихідних, де святкуємо в ресторані день народження подруги. Але насправді я сиджу вночі в машині знімаю всю свою готівку по банкоматах, бо так тато сказав треба».

«Завтра 24 лютого, я щойно повернулася з побачення в улюбленій кав’ярні, у нас з подругою лежать квитки в театр на вечір а на вихідних ми з друзями збираємося грати в днд та дивитися кіно (квитки доречі теж вже куплені)»

«Завтра 24 лютого, а ми з друзями сидимо в селі й ведемо філософські розмови про те, що війни беззмістовні й цього не може трапитись в сучасному суспільстві».

[ користувачі соціальної мережі twitter з різних міст України ] Відкрити / Коментувати

2022-07-18 14:44:06 «My morning last Tuesday when Russians hit Mykolaiv with more than 20 cruise missiles».

Art by: Sasha Frantseva. Відкрити / Коментувати

2022-07-05 17:55:23 Всім привіт. Це знову я. Може хтось дійсно читав мою історію.

Прохаю про маленьку допомогу. В кінці місяця я нарешті збираюся їхати, на жаль, без батьків. Я навіть їх про це не попередила, бо знаю точно, що вони не захочуть поїхати і будуть знову казати, що все добре. Але зараз нічого не добре. Нам глушать зв'язок, всюди росняві прапори, воєнні. Ще більше морально почали давити. У нас ще більше стало колоборантів. Люди вже в ніщо не вірять.

Збираюся їхати в Хмельницький, може хтось там живе. І не проти буде разом знімати квартиру (мені 15). Сподіваюся, що в мене вийде виїхати, бо у волонтера, з яким я збиралася їхати, зламалася машина.

Можете підтримати трохи фінансово! Намалюю вам скетчик (приклад скетчу додається) за 30-50 грн @wertyuuuui

Сподіваюся, що колись у нас будуть тихі часи. Слава Україні! Все буде Україно! Ми сильні котики.

15 рокiв, Запорiжжя. Відкрити / Коментувати

2022-07-04 17:42:05 «Сейчас я не могу назвать свою жизнь жизнью, это больше похоже на существование. Харьков обстреливают каждый день. Ужасные эмоциональные качели. Буквально под боком — города в оккупации, а слово «Мариуполь» просто вселяет ужас и стыд за то, что я плохо себя чувствую, ведь другим ещë хуже».

Я всю жизнь прожила в Харькове, но события 2014-го года особо меня не коснулись. Мне тогда было 19, кризис отразился на доходе моей семьи, отца сократили, но жизнь шла своим чередом. Я училась в универе, гуляла, смеялась, плакала и считала себя аполитичной. В интернете я читала, как другие украинцы возмущаются «понаехавшим», как поднимаются цены на аренду, но в целом это казалось мне очень далёким. Я читала эти новости, удивлялась, но так как сама с этими людьми никогда не сталкивалась, закрывала новости и забывала об этом, из-за чего сейчас мне очень стыдно. В самом страшном сне я не могла представить, что через 8 лет это коснется всех.

Впервые новости о вторжении я начала замечать в конце декабря 2021-го года, но читала их как что-то из области фантастики. Да ну, нет, вряд ли. Как такое может быть? Я закрывала их и отвлекалась на что-то другое. В январе они стали мелькать чаще, харьковские паблики начали писать об этом чуть ли не через день, и я впервые по-настоящему испугалась. Я пересылала новости другу, а он успокаивал меня тем, что это учения, они проходят каждый год. Я верила и старалась успокоиться.

В начале февраля стало невыносимо: начали появляться инструкции как собрать тревожный чемодан, что такое «правило двух стен», как заклеивать окна... Дни превратились в бесконечное нервное ожидание. Помню, как 20 февраля я подумала: «Ну пусть уже что-нибудь случится, потому что невозможно уже так жить». А дальше вы знаете.

Сейчас я не могу назвать свою жизнь жизнью, это больше похоже на существование. Харьков обстреливают каждый день. Ужасные эмоциональные качели. Буквально под боком — города в оккупации, а слово «Мариуполь» просто вселяет ужас и стыд за то, что я плохо себя чувствую, ведь другим ещë хуже.

Я пыталась выехать, но не вышло. Решила, что здесь от меня толку будет больше, чем в лагере беженцев, но работу до сих пор найти не получилось. В последний раз мне отказали со словами, что на одну вакансию 30+ претендентов.

До войны я работала оператором в доставке ресторана. Очень любила свою работу. Ресторан до сих пор закрыт, потому что закрыт торговый центр, в котором он находился. Ищу работу оператором колл-центра, но не в сфере продаж, потому что продавать совсем не умею, к сожалению.

Я изо всех сил пытаюсь мыслить позитивно. Стараюсь себя вытаскивать из ямы. Психологическая помощь на данный момент, на мой взгляд, мне не требуется. Я пыталась обратиться к психологу, который консультирует бесплатно, и не смогла. Моя проблема такая же, как у тысяч других людей. Держу связь с подругами на расстоянии, и с одной из них периодически видимся. Но я обычно в своей «ракушке», очень часто не хочется никуда выходить и ни с кем общаться.

Хотела бы попросить о помощи, чтобы закупиться едой и кормом для котов. Местные волонтеры помогают только особенно уязвимым частям населения: пенсионерам, инвалидам, мамам с детьми. Сейчас у меня трое котов, двое из них взяты с улицы. До войны хотела взять четвертого. Я немного помогала волонтёрам с пристройством, иногда брала животных на передержку и размещала посты о них в соцсетях. Ещё мне хотелось бы сходить на осмотр к гинекологу и маммологу: есть показания, и я начинала обследование в феврале, но до сих пор не получилось его завершить.

для доната по возможности:

ПриватБанк: 5168752003584573
Монобанк: 5375414130278699
PayPal: yeremeevaya@gmail.com

Яна, Харьков. Відкрити / Коментувати