Я, звісно, не поважні харизматичні лектори-експерти з відносин | Колонка амбиверта

Я, звісно, не поважні харизматичні лектори-експерти з відносин з Ютьюбу та ТікТоку, хоча поважаю кожного з них і іноді люблю послухати. Одних за високі теорії, а інших — за особливу манеру подачі. Чисто поржать, як то кажуть. Є, щоправда, й такі, про яких, як про померлих: або добре слово, або ніяк.

Не маю диплому психолога та дуже скептично ставлюся до кожного, хто розповідає, що є жіночими обов'язками, а що — чоловічими, що таке "ідеальні відносини" та як має бути влаштовано сім'ю.
Мовляв, за підручником. Ніт, нє чула. Це не фізика з її законами, не математика. І не хімія, не звіздіть. Це — лише самі теорії та припущення. Бо в тому, що стосується стосунків, а не реакцій на сексуальне тяжіння, закладених на рівні ДНК, життя не вистачить і на одне дослідження. Бо стосунки двох впливають, при тому дуже суттєво, на найближчих оточуючих. І будь-яке припущення має вимірювати свої наслідки та впливи довжиною в діамантовий шлюб та сім поколінь на додачу. Знаєш того, хто міг би провести таке за своє життя? Ось і я не знаю. Тут, скоріше, главенствує правило з АйТі: працює — не чіпай.

Я не даю поради, не підштовхую до кроків. А пояснюю, як я це бачу. В форматі колонки: пойнт оф в'ю. І не більше. Бо я теж не Дуся Макклауд, що народилася 400 років тому в горах Шотландії.

І давай домовимося на майбутнє. Є непохитне правило: мій шматок цифрового світу — моя точка зору. Ти можеш не погодитися — і це ок. Маєш іншу — пиши в своєму світовому вимірі. Але поважай. Або отримуй бан.

Забігаючи наперед: всі герої моїх історій та проблем — герої. Невідомі, бо імен не назву. Не засуджую жодного. Висловлюю свої враження від почутого або побаченого, та думки, що спливають: витримані та фільтровані. А ти пам'ятай: все, що ти одного разу пошепки подумав — почуте та побачене.

Почну з історії: банальної, як той сльозогінний "Багаті теж плачуть". Вона пішла в декрет, і більше не заробляла стільки, скільки до. А він, дякувати Богу, почав. І ось вона хоче типу щоб було все як "ть" років тому, до дитини, тобто по ночах по дискотеках гоцати, по ресторанах з подругами шампанського та видовищ вимагати. А він чомусь не згоден на таке гроші витрачати. Та відпускати щоночі. Бо ж дитина...

І річ тут не у тому, що розподіл обов'язків не узгоджений: такий розклад, що раз домовилися і на все життя незмінно — це утопія на кшталт миру у всьому світі. І навіть не у дитині, хоча і тут є багато по чому пройтися з того, що за п'ятнадцять плюс-мінус років почує терапевт тієї дитини.

В усій цій глобальній заїждженій драмі видираємо приховану суть конфлікту:
— Він повинен мене забезпечувати. А якщо я сама на свої хотєлки маю заробить, то нафіг він мені?

І ні, не справедлива думка. З багатьох причин, кожна з яких має писатись окремим лонгрідом. А хоча б з того, що є ось це заперечення:
— А нафіг йому ти?

Так, так. Обов'язки тата, коли мама в декреті — знаю. Але ж, по-перше, ми за рівноправність, а отже кажеш йому — кажи собі. А ще якщо в тебе виходить краще, то нічого страшного не бачу в тому, щоб тато піклувався нащадками. Страшно, як дітей кидають на нянь, на самотік та на завелику самостійність. Про наслідки запитай — я з таких, самостійних.

А по-друге, забезпечити сім'ю — це не дорівнює "ліхо відстьогувать щойно тобі забагнулося".

Воно потрібно усе. І в ресторан дружину зводити, або ж просто відпустити з подруньками, як об'єктивна можливість є. І дітям давати робити власних помилок — в розумних межах, та бажано знаходитись в сусідньому вагоні.
Але ж і чоловіка слухати. Та дослухатися.

Ніт, не домострой, а повага до партнера. Бо читай вище, там про рівність я шось писала.

Знаєш, головне тре визначитися, що у вас. Взаємне "ти винен/винна", або відносини. Останнє — складніше.

Бо ж відносини, особливо довготривалі — це не квіточки нюхати. Це, в першу чергу, розуміння: бидлоцтву у відносинах не місце. Місце для того, щоб чути. Навіть якщо дуже не хочеться. А ще пам'ятати: сьогодні ти на коні. А завтра — ну, ти в курсі.