Колонка амбиверта

2022-11-16 18:22:51 Знаєте, мої пташеня, що цікаво.
⠀
Не важливо, поїхали ви чи залишилися: ви живете у війні. З нею в серці, в думках, уві сні. Ми носимо її з собою всюди. При чому, часто бачу симптоматику, що тим, хто поїхав, важче, ніж тим, хто залишився.
⠀
А що ми звикли робити, коли важко?
Вірно: йти до друга чи до чоловіка/дружини, щою виговоритися, злити тягар. І одразу легшає, ніби й не так все важко, можна жити далі. А тут — усім важко, куди не кинь оком: друзі, рідні, знайомі...
⠀
Знаєш, це ніби пекельна гра, в якій в кожного з нас в руках палаючий м'яч. Його нестерпно боляче тримати, але й кинути пас нікому не можеш: всі з таким самим м'ячем. І так, рани та шрами позостаються в кожного. Лише ступінь опіків буде різною.
⠀
Нічого, моя пташко, воно й мені болить, бо я тримаю свого м'яча. Але ми витримаємо, чуєш? Бо ще ніколи Бог не давав випробування без сил, щоб їх пройти.
⠀
Ще трішки. Відкрити / Коментувати

2022-09-20 21:41:57 Ви пробували жити, не виправдовуючись?
⠀
Я ось намагаюся. Це мій другий крок до моральної товстошкірості. Першим був, нагадаю — начхати на думку інших про мене. Не завжди вдається, але viam supervadet vadens — дорогу здолає той, хто йде.
⠀
Так ось, вже майже тиждень я намагаюся не виправдовуватися. Особливо, коли я кажу комусь "ні". І це, йолкі, важко! По-перше через те, що сила звички даремно недооцінена. По-друге, через те, що кожен раз боїшся образити того, кому кажеш те "ні". І тут треба розрізняти: тобі людина цінна чи тобі не байдуже, що про тебе подумають? Останнє — підступна штука, бо зазвичай з виправдовуванням з твого боку одразу починаються маніпуляції з іншого.
Ну, і по -третє, через те, що сама собі здаюся грубою, коли відмовляю комусь.
Здається, це теж до пункту про "те, що про тебе думають оточуючі — проблеми оточуючих".
⠀
Але ж це нормально — не виправдовуватися! Це — про цілісні особисті кордони, коли ти чьотко знаєш, що ти не зобов'язаний щось комусь пояснювати.
⠀
Звісно, я мову веду про особисте життя та відносини, а не про приватні специфічні випадки, як-от запой на роботі. Бо тут без виправдань аж ніяк))
⠀
Коротше. Як-то кажуть: життя важке, але цікаве. Пливемо далі. Відкрити / Коментувати

2022-09-12 11:46:57 Лише лінива не висказалася щодо фільму “Таллі”, в якому піднято тему материнства.
А я не хочу, щоб ви тут подумали, що я лінива, тож я теж напишу вголос те, що я думаю. Передивилася я ту кінострічку, бо я не люблю списувати і завжди маю мати свою власну думку. Ідіть, дивіться, якщо ще не бачили. Ця стрічка — про те, що насправді материнство може зробити з жінкою, якій не допомагають.
⠀
Так от. Якщо в кіно все перебільшено, то в цьому — навпаки. В даному випадку креатори з Голівуду навіть і близько не дотягнули до змісту по темі. Тому, що все часто навіть гірше. Тому що фізично можна витримати багато, хоча так, покинута віч на віч із численним потомством жінка перестає бути схожою на жінку. І не вірте Інстаграмним ідеальним “ресурсним” матусям, бо їм однозначно допомагають. Та фізична втома — це ще не все. От коли до цього додають постійне виїдання кавовою ложечкою мозку матері, то тут вже починається хардкор.
⠀
Не знаю, як у них, на батьківщині сценаристів цього кіно, а у нас тут є обов’язково глядачі, які знають як краще бути мамою, і що ти точно — притрушена мамашка. А ще в нас є БАБУСІ! Це різновид страшних монстрів, чесно тобі скажу. Бо коли в тебе і так окситоцин та пролактин зашкварюють, кортизол живе замість крові, а від недосипу в тебе зображення чорно-біле, так тобі ще постійно докоряють, що ти не така ідеальна, якою у свій час була та бабуся, яка і поли вимивала кожен день до діамантового блиску вручну ганчіркою зі старих трусів, жодної пилинки в неї не було, вечерю вона готувала зі 100500 страв + пиріжки, стоячи годинами з візочком у чергах, при цьому выдгулявши дцять годин з дитиною у парку, та прала все вручну, бо ж не було підгузків. А ти тут за наявності пральної машинки скиглиш!
⠀
Знаєш, мова ж не лише про те, що ти фізично виснажена. І навіть не про те, що щоденна організація/супровід дитинчат з ранку до ночі висмоктують з тебе всю енергію життя. Я б більше зосередилася саме на аб’юзі матерів “досвідченими” пращурками та оточуючими.
Чомусь у нас так прийнято: забувати, що материнство, навіть якого ти дуже хотіла, виявляється — не квіточки нюхати. А ще, виявляється, що з тобою усі починають конкурувати. Усі ті, хто мав би розуміти тебе якнайкраще, бо ти ж — одна з них. Ан ніт! Виявляється чомусь, що тут адова секта і ти — найгірша грішниця, яку потрібно негайно забити камінням.
Ну не вміють наші стверджуватися деінде! Вміють лише на невістках, дочках, сусідках, молоденьких матусях, у парках та чергах…
⠀
Я тут в одному пості прочитала, що матусин ресурс може відновити вдячність за ту щоденну працю, яку робить кожна з нас. Але цього, як на мою думку, недостатньо. Важливо вголос визнати: це, йолки, важко. Кожній було, є і буде важко! Якщо ти береш на себе відповідальність за виховання своїх дітей, то це просто пекельно. Бо ти маєш бути поганим поліцейським, вислуховувати істерики, чути мільярди раз на секунду “мама, мама, мама, мама”, розбороняти, змушувати, вмовляти, займати, розважати та весь час паралельно чути критику звідусіль, яка зводиться до того, що ти погана мати, що ти монстр для дитини, ти все робиш не так, при чому, часто при — твоїх дітях, яким добрі пращурки додають:
— Іди, дитино, я тебе захищу від твоєї злобної матері.
⠀
Ніхто не нівелює досвід бабусь! І ми визнаємо: і вам було непереливки. Але ж від вас час не вимагав стільки, скільки вимагають від нас!
⠀
А тому вдячність — це добре, дуже добре. Але недостатньо. Щоб мати була здоровою фізично і морально, кожна з тих, хто вижив у цій ролі, має не самостверджуватися за рахунок новобранців, не дідовщину влаштовувати, а визнати: ЦЕ, бляха, ВАЖКО! І вам було, і нам зараз.
Не камінням забивати, а хоча б промовчати, навіть, якщо ти точно знаєш, як бути. Не критикувати, не нівелювати, а просто взяти в дочки/невістки той візочок і дати їй вільний час, не питаючи, на що вона його витратила. І нехай вона просто ридала на своїй брудній підлозі у ванній — це її вибір.
⠀
І ось ми підійшли до головних слів, які відобразять суть мого посту: толерантність, емпатія, підтримка, визнання. І так. Вдячність. Відкрити / Коментувати

2022-09-05 19:49:03 Сьогодні я тут безкоштовно роздаю спосіб отримання постійного дзену.
Суть його проста: забий на те, що думають про тебе інші.
⠀
Це не ізі, не з льоту. Мене, як людину, якою все життя маніпулювали, це осяяння вхопило лише зараз, на межі кризи 40 років. Коли ти і так намагаєшся в неї не звалитися, а тут ще зовнішній світ тисне.
⠀
Так ось: тримай керівництво.
Покрокове. Подякуєш потім.
⠀
Перший крок: "це не моє". Читай в моїх постах в Інсті та Фейсбуці, я писала що воно такоє. На будь-який маніпулятивний триггер вголос кажеш: це не моє! Повторювати доведеться спочатку разів з 10, потім потребуватимеш лише 2-3.
⠀
Другий крок: записуєш собі на підкорці той факт, що образа на тебе іншої людини — то її проблеми. Навіть якщо ти неправий, кажеш один раз "вибач". Цього достатньо. Невибачення — проблема не твоя.
⠀
Третій крок: ось тут до тебе нарешті допетрить, що думка інших щодо тебе для тебе особисто немає жодного значення. І починаються дива! Бо тобі вже не потрібно нікому догоджати, бо зникає потреба усім подобатися. А якщо в тебе такої потреби немає, то й маніпулювати тобою якось не вийде.
⠀
Четвертий крок: кожен раз нагадуєш собі, що все працює в обидва боки. Тобто як ти — так і до тебе. Як тобі начхати, що думають про твої дії/вигляд/життя інші, так і чхаєш на свою думку щодо інших. Сам, в своїй голові. Бо і ти не сто баксів, і вони не мертві американські президенти.
⠀
І тут ти просто залишаєш людям бути собою і жити так, як вони вважають за потрібне, і починаєш насолоджуватися життям та спілкуванням. А головне — собою, свободою та легкістю буття.
⠀
А якщо ти думаєш, що дуже важливо приймати  участь у чиємусь житті, або що хтось має приймати участь у твоєму — то повернися у попередні пункти і пройди шлях знову.
⠀
Так, виходить не з усіма за раз. Здається, що з кожним доведеться проходити шлях від пункту 1 до пункту 3. Але воно того варте. Відкрити / Коментувати

2022-08-31 23:52:27 Не виношу стадне.
⠀
Однакові думки, однакові точки зору, однакові слова, однаковий порожній погляд. Не виношу, що стадо не розуміє, що їм керує хтось, кому це вигідно, створюючи з натовпу сліпих безжальних вбивць.
⠀
Люди, думайте! Мозок дан нам не для того, щоб ним лише споживати. Свобода вибору нам дана не для того, щоб цей вибір перекладати на течію більшості. Бо ж відповідальність була і буде особистою для кожного.
⠀
А найцікавіше: те стадне явище ніколи не використовується у благо. Чомусь. Лише на руйнування, маніпуляції та знищення.
⠀
Ось чому ніколи "усі разом" не перетворюються на прибирання двору, як приклад? Проте як забити того, хто сказав думку проти — а будь ласка.
Ніколи енергія "усі разом" не застосовується на створення, а лише на руйнування.
⠀
Пам'ятаю, як ще у школі, коли я не погодилася з рішенням "більшості", а в реалі просто кількох, хто вирішив та підмовив, і коли мене мало не били разом, мама мені сказала:
— А якби всі разом з даху стрибали, ти б теж стрибала? От вітаю, доню, ти стала осторонь а не пішла за усіма. Ти мала власну думку та мала сміливість дотриматися її. Бути іншою — це завжди так. Бо ти виявилася іншою, незрозумілою, некерованою.
⠀
То був важкий, болючий урок. На нього можна дивитися з різних боків. Але я засвоїла головне: не можна ставати на бік більшості, коли вона, та більшість, неправа. Навіть, якщо більшість майже абсолютна. Хоча це боляче. Та світить самотність.
⠀
Я давно не боюся самотності — я її люблю. А от чого я дійсно боюся — це втратити себе та те, уві що я вірю. А ще — стати на бік несправедливості, особливо коли на її стороні більшість. Така вже моя вдача.
А біль... Я знаю, як зробити так, щоб його не відчувати.
⠀
Заходь, я поділюся своїми спогляданнями та висновками згодом. Відкрити / Коментувати

2022-08-27 23:59:39 Знаєш, в мене були важкі епізоди в житті. Були переломні моменти — такі, коли кожне маленьке невірне рішення ризикує знести тебе лавиною наслідків.
В такий момент я опинилася в компанії не моїх друзів. Знайома так спробувала підтримати, запросивши на дівочий вечір. З підтримкою не вийшло, але я вдячна їй, тому що той випадок відкрив мені очі.
⠀
Дитячі забавки, на перший погляд, які можуть привести до дуже сумних наслідків.  Чому? А тому, що людина, в якої не склалися відносини, не може бути радником із шлюбних відносин. Нікому. Навіть ворогу.
⠀
Бо як же ти можеш щось радити, як ти сама собі в голові пазли не складеш?
Так, то був клуб невдах з розбитим сімейним життям. І вічною темою для бесід там були, звісно, чоловіки. І поради щодо сімейного життя сипалися, наче з рогу достатку.
⠀
Багато хто з нас родом з країни порад красної зірки, де "кожна доярка знає, як керувати країною". Я вважала, що це і є причина такої нестерпної поведінки людей: ну не може більшість змовчати, тре обов'язково дати свій цінний піс оф едвайс в питанні, в якому ти доярка у політиці.
⠀
Суть, знаєш, в тому, що даючи поради, особливо ті, яких не просили, люди самостверджуються. Це може бути й помста, і заздрість, і просто недалекоглядність та ще купа всього, окрім дійсно цінної думки.
⠀
Знаєш, що кажуть про правила безпеки, про будь-які?
⠀
Вони написані кров'ю.
⠀
Є правила іншого плану — безпеки життя.
Там чітко сказано: не засуджуй, та перш ніж дати пораду іншому, вийми із власного ока колоду.
⠀
І якщо порушення, скажімо, побутових правил безпеки можуть привести до травм, які відчує на собі порушник, то у випадку непроханих, відтак частіше шкідливих порад друзів та просто випадкових свідків, за наслідки порушник відповідальності не несе. Бо вплив виміряти одразу неможливо. Лише за розмірами лавини, яка поховає все живе. Хоча, віддам належне, буває і навпаки. Але рідко. Відкрити / Коментувати

2022-08-26 00:58:30 Пост скриптум: шер поста зриває зірку з неба. З кожним репостом твої шанси на здійснення бажання значно посилюються. Тож, тисни лайк, роби репост, та бігом дивися в небо. Там твоя зіронька летить. Швидше загадуй! Відкрити / Коментувати

2022-08-26 00:58:30 Я, звісно, не поважні харизматичні лектори-експерти з відносин з Ютьюбу та ТікТоку, хоча поважаю кожного з них і іноді люблю послухати. Одних за високі теорії, а інших — за особливу манеру подачі. Чисто поржать, як то кажуть. Є, щоправда, й такі, про яких, як про померлих: або добре слово, або ніяк.

Не маю диплому психолога та дуже скептично ставлюся до кожного, хто розповідає, що є жіночими обов'язками, а що — чоловічими, що таке "ідеальні відносини" та як має бути влаштовано сім'ю.
Мовляв, за підручником. Ніт, нє чула. Це не фізика з її законами, не математика. І не хімія, не звіздіть. Це — лише самі теорії та припущення. Бо в тому, що стосується стосунків, а не реакцій на сексуальне тяжіння, закладених на рівні ДНК, життя не вистачить і на одне дослідження. Бо стосунки двох впливають, при тому дуже суттєво, на найближчих оточуючих. І будь-яке припущення має вимірювати свої наслідки та впливи довжиною в діамантовий шлюб та сім поколінь на додачу. Знаєш того, хто міг би провести таке за своє життя? Ось і я не знаю. Тут, скоріше, главенствує правило з АйТі: працює — не чіпай.

Я не даю поради, не підштовхую до кроків. А пояснюю, як я це бачу. В форматі колонки: пойнт оф в'ю. І не більше. Бо я теж не Дуся Макклауд, що народилася 400 років тому в горах Шотландії.

І давай домовимося на майбутнє. Є непохитне правило: мій шматок цифрового світу — моя точка зору. Ти можеш не погодитися — і це ок. Маєш іншу — пиши в своєму світовому вимірі. Але поважай. Або отримуй бан.

Забігаючи наперед: всі герої моїх історій та проблем — герої. Невідомі, бо імен не назву. Не засуджую жодного. Висловлюю свої враження від почутого або побаченого, та думки, що спливають: витримані та фільтровані. А ти пам'ятай: все, що ти одного разу пошепки подумав — почуте та побачене.

Почну з історії: банальної, як той сльозогінний "Багаті теж плачуть". Вона пішла в декрет, і більше не заробляла стільки, скільки до. А він, дякувати Богу, почав. І ось вона хоче типу щоб було все як "ть" років тому, до дитини, тобто по ночах по дискотеках гоцати, по ресторанах з подругами шампанського та видовищ вимагати. А він чомусь не згоден на таке гроші витрачати. Та відпускати щоночі. Бо ж дитина...

І річ тут не у тому, що розподіл обов'язків не узгоджений: такий розклад, що раз домовилися і на все життя незмінно — це утопія на кшталт миру у всьому світі. І навіть не у дитині, хоча і тут є багато по чому пройтися з того, що за п'ятнадцять плюс-мінус років почує терапевт тієї дитини.

В усій цій глобальній заїждженій драмі видираємо приховану суть конфлікту:
— Він повинен мене забезпечувати. А якщо я сама на свої хотєлки маю заробить, то нафіг він мені?

І ні, не справедлива думка. З багатьох причин, кожна з яких має писатись окремим лонгрідом. А хоча б з того, що є ось це заперечення:
— А нафіг йому ти?

Так, так. Обов'язки тата, коли мама в декреті — знаю. Але ж, по-перше, ми за рівноправність, а отже кажеш йому — кажи собі. А ще якщо в тебе виходить краще, то нічого страшного не бачу в тому, щоб тато піклувався нащадками. Страшно, як дітей кидають на нянь, на самотік та на завелику самостійність. Про наслідки запитай — я з таких, самостійних.

А по-друге, забезпечити сім'ю — це не дорівнює "ліхо відстьогувать щойно тобі забагнулося".

Воно потрібно усе. І в ресторан дружину зводити, або ж просто відпустити з подруньками, як об'єктивна можливість є. І дітям давати робити власних помилок — в розумних межах, та бажано знаходитись в сусідньому вагоні.
Але ж і чоловіка слухати. Та дослухатися.

Ніт, не домострой, а повага до партнера. Бо читай вище, там про рівність я шось писала.

Знаєш, головне тре визначитися, що у вас. Взаємне "ти винен/винна", або відносини. Останнє — складніше.

Бо ж відносини, особливо довготривалі — це не квіточки нюхати. Це, в першу чергу, розуміння: бидлоцтву у відносинах не місце. Місце для того, щоб чути. Навіть якщо дуже не хочеться. А ще пам'ятати: сьогодні ти на коні. А завтра — ну, ти в курсі. Відкрити / Коментувати

2022-08-25 16:16:31 Channel name was changed to «Колонка амбиверта» Відкрити / Коментувати

2022-08-25 15:26:05 Бачили в мережах новий тренд #всратівакансії? В Лінкедін та ТікТок точно є. Так ось, окрім надто смішних вакансій, я тут пригадую всраті відмазки керівників.

Ось з мого улюбленого:
— Я вам плачу з власної кишені.

На це хотілося запитати, а кладете дохід ви що, в мою?)) Ну типу власник бізнесу жаліється, що платить зарплатню. Смішно. Всрато.

Знаєш, до чого це все?
До того, що будь-яка криза, або ж війна, є каталізатором отакого лайна. Воно пре з людей крізь очі, з вух, з рота. І одразу стає видно, хто є хто.
Хто бізнесмен.
А хто користується нагодою.

В мене була одна керівниця, дуже давно. Ось її маніпулювання можна було розбирати на молекули, препарувати кожну фразу, поступок та рішення, щоб навчитися самоповаги та відстоюванню власних кордонів.
А ми маємо вдосконалювати це вміння на власному досвіді, якщо не навчилися в школі.

До речі, я тут розбираюся з налаштуваннями, хочу увімкнути можливість коментарів. Дяка-дяка заздалегідь за твій коментар. Якщо вдасться, звісно, його залишити Відкрити / Коментувати