Kharkiv not Kharkov В другій половині 18 століття Гетьманщин | Анахронізм
Kharkiv not Kharkov
В другій половині 18 століття Гетьманщину, aka колиску української державності, називали здебільшого Малоросією, а “Україна” закріпилася саме за Слобожанщиною. Керуючись цим розрізненям, Сковорода, якого світ ловив, і не зловив, називав Малоросію матір’ю, бо народився там, а Україну тіткою, бо жив там. Не дивно, що в 1765 році, на місці слобідських козацьких полків російська влада створила губернію, яка до 1835 звалася Слобідсько-Українською. Столицею регіону, за яким намертво закріпилася назва “Україна” був Харків.
Можна сказати, що свого часу люди вирушили сюди щоб збудувати нову Україну, без Речі Посполитої, без українських гетьманів, без постійних воєн і злиднів (однак із московським підданством). Так на Наддніпрянщині ще за Хмельниччини купа народу піднялась і почимчикувала на схід, на слободи, подалі від кривавої національно-визвольної війни. З точки зору національного історичного наративу виглядає не дуже “патріотично”, проте саме так Україна дісталася Дону.
Цей процес курувався із Росії, і був елементом російської експансії до Чорного моря, пальним якого були зокрема й українські козаки. В глобальному контексті, Слобожанщина, як і Запоріжжя, була частиною Великого Кордону між Заходом та Сходом, що починався від Балкан, і закінчувався Уралом. Коли цей Кордон відійшов далі на південь, потреба в козацьких вольностях відпала, зате появилася стабільність.
Саме в Харкові у 1805 заснували перший в підросійській Україні університет. Звісно ж найбільший інтелектуальний осередок країни не міг пройти повз “українське питання.” Ідеї просвітництва розвернули інтелектуальну еліту лицем до простого народу і його мови. Місцеві письменники-романтики закладали основи української літератури, а тутешнє університетське середовище досліджувало місцеву культуру, розуміючи масштаби її ареалу (від Карпат і до Кавказу), і відрізняючи її від російської культури. Зараз ми називаємо це “початками національного відродження.”
Із відкриттям університету в Києві у 1834 туди перемістився центр українського руху. По факту можна стверджувати, що до цього часу Харків з півстоліття був культурною столицею України. Та й надалі Харків задніх не пас - саме тут виникла перша аля націоналістична організація Братство тарасівців, тут постала перша українська політична партія РУП, яка в своїй першій промові натякала на Самостійну Україну від Карпат і по Кавказ. Одним словом, Харків весь цей час не перебував на периферії української історії, а радше в її центрі.
Ні, сьогодні не день Харкова, просто шось захтілось про це написати.
