Про цю історію мене попросила написати подруга. Я довго думала | Back to school in your 30s

Про цю історію мене попросила написати подруга. Я довго думала як це зробити. Зазвичай я хоч трохи змінюю факти, щоб не видавати людей, про яких я пишу. Але з цієї історії слів не викинеш, тож буде як є.
В грудні закінчилась наша перша сесія. Було весело. Ти можеш бути з кимось запеклим ворогом, але сесія всіх робить близькими друзями, якщо ти “знаєш як вирішити цю задачу”.
В день останнього екзамену я домовилась зустрітись з подругою в нашому барчику недалеко від універу. Навколо нашого корпусу є пару студентських забігайлівок, які по суті працюють на студентів і виступають по пиву, але є і кілька барів, де студентів ніколи не побачиш, бо навіщо змішувати різні види алкоголю (і що в біса таке трипсек?) в претензійному келиху, якщо за ці гроші можна випити 4 пива.
Екзамен закінчився раніше, тож я вирішила просидіти ті пару вільних годин в улюбленому барі і там дочекатись подругу. Я навіть не встигла переступити поріг закладу, як до мене вже підбіг наш бармен з наїздом “Це один з твоїх! Забери його звідси, ти не уявляєш як він всіх дістав!”. І показав кудись в бік барної стійки. Коли я побачила чувака з мого факультету, який майже валявся обличчям в стійку, то все стало трохи зрозуміліше. Виявилось, що цей пацан сидить там зранку, а персонал того закладу думає, що оскільки я вчусь в універі, то всі студенти - це мої діти. Навіть якщо я з ними не знайома.
- Чувак, я навіть не знаю як його звати, як вийшло, що я несу за них відповідальність?
- Якщо ти його не випхаєш звідси, то можеш забути про свій столик біля вікна, - шантажує бармен.
Який вибір у мене був?
Я видихнула і підійшла до пацана:
- Друже (все ще не знаю як його звати, хоч і бачила його на спільних парах), тобі час додому. Давай я викличу тобі машину.
Сумний п’яний хлопець підняв голову, повернувся до мене, якийсь час концентрував на мені зір, а тоді наче пізнав:
- О, привіт! Я ще не хочу додому.
Весь цей час бармен стояв віддалік і дивився в інший бік, але було очевидно, що він слухає як я виконую завдання. А у мене закінчились варіанти, бо окрім “я викличу тобі машину” я могла тільки фізично його винести на вулицю.
Поки я обдумувала наступну фразу, пацан сам повернувся до мене:
- Мені насправді дуже сумно.
В цей час бармен подивився на мене з виразом “Бачиш?! І таке лайно цілий день.”.
- Чому тобі сумно? - А що робити? Довелось імпровізувати.
- Мене покинула дівчина, з якою ми були разом рік! Я думав, що у нас все було серйозно...
- Звісно. Бо зазвичай так і буває коли тобі 18…
Це гірше ніж я думала, я наївно сподівалась, що він завалив сесію чи шось таке. Я була морально не готова.
Потім була довга пауза. Він уважно і вдумливо дивився собі в келих, а тоді повернувся і майже тверезо спитав у мене:
- Скажи чесно, з висоти життєвого досвіду, як часто я себе так почуватиму?
Бармен стрельнув у мене поглядом і у нас відбувся діалог без слів, який буває тільки між знайомими людьми. Його погляд казав “Збреши йому, бо від правди він піде стрибне з моста”, а мій у відповідь “Треба було самостійно це вирішувати, а ти відрядив мене.”
- Ну… Ти будеш так почуватись періодично.
Пацан ще помовчав, щось зважував.
- А якщо я не буду занадто піддаватись емоціям?
Я майже пишалась ним. Він у 18 зрозумів, що треба знаходити вихід і можливо цей вихід це стати беземоційним роботом. Але...
- Чувак, дивись: скажімо ти йшов вулицею і десь зі стіни стирчала арматура, ти об неї сильно вдарився. І от ти вирішив, що з цього дня ти будеш екстраобережний і уважний і більше ніколи ні об що не будеш битись. На жаль, це не страхує тебе від цеглини, яка може впасти тобі на голову, або від необережних водіїв.
Це був той випадок, коли ти усвідомлюєш в середині фрази “боги, навіщо я це кажу?!”. Але це наче коли тебе нудить. Ти не можеш всередині процесу просто вирішити зупинитись.
Бармен демонстративно ляснув себе по лобі, фейспалм в мою адресу.
Пацан помовчав якийсь час, а тоді повідомив:
- Мені час додому.
Викликав таксі і поїхав.
Канікули закінчились. Все норм, я його бачила, він живий.