- Ну і як тобі навчатись в універі? - спитала мене подруга на | Back to school in your 30s

- Ну і як тобі навчатись в універі? - спитала мене подруга на якійсь попойці в суботу.
- Та сьогодні ж тільки 1 вересня, була тільки вступна лекція про те, як користуватись універом і не облажатись.
- А що твоя група? Вже люблять тебе?
- Ееее… Ну як тобі сказати, для них я мрачна готесса.
- Дєтка, ти для всіх мрачна готесса.
Отаке мені сказала моя подруга Катя. Це для розуміння як важко мрачній готессі бути оточеною людьми, з яких б’є життя, при тому не важливо якого вони віку. Але люди, які при тому ще і юні та наївні, взагалі мій крептоніт.
Вже одразу, коли я подала документи й стало відомо, що мене зарахували, нам створили групу в телеграмі, з усіма моїми одногрупниками. Діалог там був приблизно “мене звати Пєтя, я люблю музику і читати”. В момент, коли додали мене, вони вже всі встигли розповісти, що вони люблять поні і квіти, веселку і нарциси. Тож мене всі попросили представитись і розповісти про себе. Я почала писати щось типу “мені 30 і я могла б бути вашою дуже безталанною мамою”, але поряд сиділа моя сестра, що вчилась в цьому ж ВНЗ (ранєє в сєріалє) і вона вихопила телефон і взяла з мене слово, що я дам своїм однокашникам дізнатись згодом у свій спосіб, що я цинічна бітч. Власне, на це їм знадобилось дві зустрічі.
В перші дні навчання були пари, де нас познайомили з викладачами, завідувачами кафедр, працівниками деканату. Я чесно намагалась запам’ятати їхні імена та обличчя. Тааак, вона висока в окулярах і в синій пов’язці. Але як тільки нам відрекомендовували чергового викладача, їхні імена і обличчя витісняли попередніх з моєї пам’яті. В результаті у мене в пам'яті збірний образ усіх облич в одному. Одна з таких зустрічей була з завідувачем нашої кафедри. Поки він вів дивні розмови про майбутні можливості та про складність навчання, нам передавали аркуш, де треба було вписати наші імена і контактні дані. А в кінці зустрічі до мене підійшла методист моєї кафедри і спитала чому я не заповнила поле “номери телефонів батьків”.
“Мені 30. Якщо ви подзвоните моїм батькам щодо мого навчання, вони будуть довго сміятись, а потім, скоріше за все, покладуть трубку. Ще можу дати телефон мого кота, але вона рідко бере трубку, коли дзвонять з незнайомих номерів. Давайте краще ми якось самі з вами порішаємо?”.
Зараз вже закінчується перший тиждень навчання. За цей тиждень було мало навчання, хоча я один раз таки побувала біля дошки. Було дивно. А ще я намагалась перезарахувати предмети, які вже проходила під час першої освіти. Для цього треба було піти до свого завідувача кафедри, тоді до завідувача кафедри того предмета, що перезараховується, тоді піти в деканат написати заяву про перезарахування, тоді віднести цю заяву на підпис назад завам кафедр, тоді назад в деканат, тоді отримати бігунок, тоді до завів кафедр, тоді назад в деканат. В останньому реченні 0% перебільшення. Я зараз на середині цього бюрократичного квесту. Я прямо сумувала за цим.
- Чи є у вас додаток до диплому з вказанням годин витраченим на цей предмет? - це завідувач кафедри фізичного виховання уточнює про моє перезарахування.
- Так, ось 216 годин.
- Нічого собі, стільки годин! Це ж так було в старі часи!
- А можна не говорити “старі часи” застосовуючи до мене?
- А чого? Якого ви року вступу? - порпається в документах.
- 2004.
- 2004!!!!???
- Тихіше, будь ласка, ви мені зараз все прикриття перепсуєте.
- Слухайте, ви явно виглядаєте на 16 плюс.
- Ага, 16 плюс. Плюс ще 14. Добре, удамо, що у мене вдома немає дзеркала і я вам вірю.
Далі ми ще посміялись, поговорили про “старі часи” і про те, як було колись. Ось він бонус бути дорослою.
Ще в якийсь момент до нас підійшла методист цієї ж кафедри, перепитала чи я була на вступній лекції по фіз вихованню (ні давайте ще раз! лекції по фіз вихованню!!!), а я, власне, не була, але я змогла уявити про що там теоретично розповідали і вона заспокоїлась і пішла. А зав кафедри довго на мене дивився, а тоді видав щось типу “Ось він досвід. Його ж не проп’єш”. Вже, коли я стояла в дверях він встиг мені запропонувати:
- Приходьте ще третю освіту здобувати!
- Нє, може тільки коли мені буде 50.