В праці Аль-Ідрісі згадано десятки міст України, починаючи ві | ДИКЕ ПОЛЕ online (від науково-експозиційного відділу ВІАМЗ "Садиба Попова"
В праці Аль-Ідрісі згадано десятки міст України, починаючи від Володимира на Заході й аж до Переяслава наСході. Загалом кордони країни Русів були такі: перші міста на Заході «Галісія» (Галич) та «Ладмір» (Володимир), а на Сході міста Улиски і Мулису, яких ідентифікують як Олешшя (літописна назва поселення або історичної місцевості в пониззі Дніпра, руське місто-порт). Уже Перемишль («Рамсалі»), який належить до «сандомирської землі», аль-Ідрісі зараховує до «Буланії» (Польщі), тобто фактично розмежовує Україну й Польщу там, де кордон проходить і нині. Непогано обізнаний був Аль-Ідрісі з Пересопницею на Рівненщині («Барасабніса»), що в ті часи була центром великого князівства, згадується аж чотири рази й описана як «залюднене, гарне місто».
Візантійські джерела VI -X ст. стосуються переважно боротьби візантійських імператорів з київськими князями дохристиянських часів. Зокрема, Лев Диякон, що перебував при війську візантійського імператора Василя, широко висвітлюючи від 990 року війну Святослава з Візантією, зазначав: “Народ… войовничий, сильний , що нападає на всіх сусідів, але вони ніколи, хоч і переможені, не віддаються в руки ворогів, а якщо не сподіваються врятуватися, встромляють собі в нутро меч…” Про князя Святослава пише, що він – палкий, сміливий, відважний , діяльний. На пропозицію візантійського імператора забратися з Мізії князь відповів: “Як Ромеї (Візантія) не захочуть заплатити (за його втрати) – нехай забираються з Європи, бо то їм не належить, і до Азії переходять!”
Папський легат до Золотої Орди Джованні де Пляно Карпіні писав, що в 1246 р. мандрував через "Русію" і двічі побував у Києві: "Кияни, довідавшись про наш приїзд, збіглися до нас усі з радістю і вітали нас... Так само приймали нас по цілій Русі, Польщі і Богемії. Данило (Галицький) і його брат Василько зробили для нас бенкет і проти нашої волі гостили нас у себе днів з вісім".
У XV -XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Власне, українців як народ, «козацьку націю» європейці наново почали відкривати для себе саме в цей період. Увагу іноземців привертали господарство, побут «козацького народу» і його мова, яку вважали напрочуд мелодійною.
Автор «Історії війни козаків проти Польщі» француз П’єр Шевальє, познайомившись з українцями, відкрив у них багато захоплюючого і героїчного; він також писав: «Мова козаків дуже ніжна, повна зменшень і незвичайно пестливих висловів». А події Визвольної війни 1648—1654 років П.Шевальє описує більш виважено, і не у такому тенденційному ракурсі, як польські історики.
Відомий нашим історикам сирійський мандрівник Павло з Алеппо, який був в Україні у 1653—1655 рр., залишив цікаві спогади, окремі фрагменти яких варто тут відтворити. Проїжджаючи літом 1653 р. Брацлавщиною, він писав про села і містечка: «Кожну хату оточує сад, засаджений вишнями, сливами та іншими деревами, а посередині капуста, ріпа, петрушка, цибуля і таке інше». Він дивувався великій кількості коней , рогатої худоби , овець , свиней та домашньої птиці , зокрема гусей та курей. Ще зауважував, що є багато рибних озер і ставків. «Біля кожного містечка або села є став з дощовою або проточною водою», — записав мандрівник.
У тодішній, середньовічній Україні Павло Алеппський занотував: "Жінки продають у прегарних крамницях різні парчі, соболі та інше; вони гарно одягнені, зайняті своєю роботою». А в іншому місці: “По всій Козацькій землі ми помітили чудову рису, що нас дуже вразила: всі вони, за незначними винятками, навіть здебільшого їхні жінки та доньки, вміють читати та знають порядок богослужіння і церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють їм тинятися неуками по вулицях… У козацькому краю в кожному місті та селі побудовані будинки для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню…”
#записки_мандрівників
