Тут була спідня лляна сорочка з тонкого полотна, вишивана біли | Я родом з УКРАЇНИ - my Ukraine

Тут була спідня лляна сорочка з тонкого полотна, вишивана білим по білому, верхня сорочка, нижня біла спідниця, верхня довга спідниця у дрібненьку квіточку, вовняний кафтан, очіпок, вовняна тоненька хусточка і велика “американська” хустка з тороками.

Мама вже давно знала, що і як треба буде вбрати бабі після того, як вона помре, однак щороку ритуал не мінявся: все це витягалось, показувалось і повторювалось. Навіть те тонке полотно “що під плечі положать у труну”, “намітку з серпанку” для обгортання ніг та тюль для “покриття тіла”. І, боронь Боже, “незапомни, в яких вишитих рушниках трунву мають опускати в могилу”.

Баба сприймала смерть, як щось буденне, але, й водночас, мало не святкове. Вона твердо вірила, що “на тому світі” їй буде набагато краще, ніж на цьому і вона, нарешті, возз’єднається зі своїм Петром. А в останні роки вже навіть бідкалася, що “загостилася на цьому світі”.

Сьогодні, згадуючи свою бабу Юстину і її погляди на життя та смерть, я відчуваю величезну любов і вдячність, що вона так буденно розповідала про важливі речі.

Я думаю, що людина насправді помирає тоді, коли помирає останній спомин про неї. Тому поминаймо наших рідних і близьких, хто відійшов у засвіти й згадуймо усе найкраще, що вони залишили нам на згадку.

Ті, кого ми любимо, завжди житимуть у наших серцях.
Як і наша кохана Україна, з її традиціями і звичаями.

Автор: Ольга Руда

#скриня
#вузлик