Моя Війна

2022-04-28 09:00:12 Adelheid Unge-Zheludkova

РЕБЯТА, ПРОСЫПАЙТЕСЬ. ВОЙНА НАЧАЛАСЬ
24 лютого у нас почалось саме з цих слів мами Єгора (мого хлопця)
-МАРІУПОЛЬ-
Я одразу подзвонила мамі в Маріуполь. Там і до цього вісім років не особливо тихо було з окраїн Талаківки та Сартани. А тепер гатило з усіх боків. Сестра з Талаківки вже виїхала в Маріуполь, бо до їх сусідів з "граду" прилетіло в будинок. Мама була на зв'язку кожні дві години.

-ВОРЗЕЛЬ-КИЧЕЄВЕ-ГОСТОМЕЛЬ-
Випили кави, дозбирали тривожну валізу. Чекали батька Єгора з ДП "АНТОНОВ", що у Гостомелі. Так, він поїхав на роботу, як завжди. Війна війною, а треба було бути на місці. Як тільки почули, що на Гостомель починають злітатись ґвинтокрили, зрозуміли, що батько може і не повернутись додому. Один телефонний дзвінок від нього "тут не спокойно, что-то серьезное готовится". Ці слова він говорив, коли вже почали закидувати аеропорт гранатами та обстрілювати з кулеметів…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/adelheid_unge_zheludkova
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-27 19:00:04 Нестеровский Александр

У всякому разі, я не збираюся починати здалеку.
Це скоріше історія життя з риторичним питанням в кінці.
Хоча я народився і виріс в Бердянську. Зараз живу в Миколаєві. Користуючись порадою Сунь Дзи («Тримайте друзів поруч, а ворогів ваших ще ближче»), я одним з перших дізнався про початок війни, тому що постійно стежив за російськими ЗМІ і зверненням Тіпуна про початок «спецоперації» я побачив о 1 годині ночі 24 лютого і правильно зрозумів. Він розбудив свого особистого водія (за сумісництвом дружина) Олесю і відправив його заправляти машину, по максимуму, на найближчу заправку. Поки вона їхала, я зібрала всі необхідні речі. О третій годині ночі в нічному небі ревіли літаки, як з'ясувалося пізніше, наші вже були підняті з Кульбакино і вчасно. Приїхала Олеся і сказала, що на заправці все спокійно і заправник здивувався такою дивною покупкою. Газ і бензин на повну, плюс ще в каністрах…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/nesterovskii_aleksandr
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-27 09:00:08 Olena

Ранній ранок,телефонний дзвінок...
Швидко збираю коханого на роботу, він військовий.
Тільки він сідає в машину, як починає вити сирена- повітряна тривога...страх, я сама
За його вказівками по телефону швидко збираюсь я, і йду містом до його батьків.
По дорозі пропускаю танки, наші, потім ще танки...дзвінок мами, вона в іншому місті.
Кордон дуже близько, бачу в небі і чую стріляють...
Дзвінками мене він заспокоював і казав що робити.
Дійшла до його батьків.
нерозуміння, страх, страх за нього, страх за маму

Ось і уже тиждень
Безсоння. Постійна напруга. Тиждень в одному одязі, в його світшоті синій Under Armour. Сирена. За пару хвилин одягаюсь.Підвал.
Син сусідів (14 років)розповів, що я йому подобаюсь, а я відповіла "є конкурент, котрого ніхто не зможе здвинути"
І завжди в руках телефон, бо він повинен позвонити, написати і тоді можна трохи заспокоїтись
Мама також відповідає на дзвінки - це дуже важливо…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/lelya
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-25 19:00:05 Юлія

Напередодні страшного дня, ми все ж таки вирішили зробити так як рекомендують. Зробили закупи продуктів, зібрали валізу, але зовсім не переживали…

О п’ятій годині ранку пролунав дзвінок. Наші куми, з якими ми вчора попрощались, бо вони мали на декілька місяців виїхати з міста, повідомили про гучні вибухи у районі Салтівки. Тривога, страх, паніка охопили все тіло. А за вікном нашої багатоповерхівки вже стояли стовпи чорного диму зі сторони Чугуїва…

Президент підтвердив, що на нашу землю напала росія.
Погано пам’ятаю, як саме, але за пів години ми вже були у будинку друзів, що проживають у приватному секторі. В той день здавалося, що там безпечніше. Проте думки про домівку віра в те, що завтра ми прокинемось у мирі не покидали. Наступного дня ми повернулися додому…
Ми ще не знали, що найважчі дні попереду…

Продовдення історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/yuliya_shypko
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-25 09:00:11 Настуся

Охх.. цього дня я працювала у нічну зміну. Коли ми з подругою їхали на роботу в таксі, ми разом з водієм шуткували про війну, про байдена та називала путіна всім відомим словом, розумієте так?) Але стало не дуже смішно, коли ми посеред одеси побачили багато військової техники. Пізніше о 1ій годині прийшла інформація, що одеський флот прийшов до боєвої готовності.

-О, видишь. 4 часа и тихо. Я же говорила что это чушь собачья - підбадьорила мене подруга, поки мене повільно охватувала паніка. Ми розійшлись по своїм робочим місцям, Все було добре. До 5:11.

-Насть какая то фигня происходит. - побачивши ім'я чоловіка на телефоні я не зрозуміла у чому справа. Він сова, він не прокидається так рано. - Собирайся. 3 взрыва было.
-В смысле? Какие взрывы?
-Насть не знаю. О, путин в прямом эфире...

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/levitskaia1
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-24 19:00:04 Єлизавета

Я знову вдома. Вдома... ви можете собі уявити, що я вдома? Я давно перестав говорити це слово. Я думала, що це так далеко і нереально, що легше його забути. Я назвав так багато місць додому, від кущів до підвалів щурів, але коли повертаюся до свого будинку, я все ще відчуваю зв'язок з ним. Мої руки в болоті, кров, бруд і гниль, так було за багато місяців до цього і зараз. Я йшла з довгими нігтями, повзла з м'ясом. Війна не любить промахів.
У мене більше немає сліз, більше жалю, більше болю. Розриваючи пакет після упаковки з трупами, це не так боляче, страшно і прикро. Всередині нічого немає... це тільки ви і тіла, ви і сморід, ви і порожнеча.

А одного разу я стояла у великому медичному кабінеті з зеленою фарбою в руках, пов'язками в сумці і думала, що розбиті коліна - це дурниця і я впораюся на ура, як це було... - дув, цілував і відпустив. Хто знав, що я не пущу так дітей і дорослих, а себе в прірву кошмарів…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/Tvoya_EL
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-24 09:00:11 Olesya O.O.

О котрій прокинулася - не пам'ятаю. Можливо о пів на шосту ранку. Чую - сестра будить чоловіка. Перше що почула: "атака". Чомусь подумала, що на її підприємство здійснили хакерську атаку і її викликають на роботу.
Встала, питаю. Сестра дивиться на мене: "Ти не чула вибух?" Ні. "Як ви вдвох не чули?"
Її чоловік також не чув. Через те, що він гучно хропить, а спить, як богатир і до ранку його не добудешься, сестра спала у залі. Там то вона и почула вибух. З її слів, скло на вікні задризжало.
А тепер ніхто не спав. Згодом і я почула вибух.
Моє начальство наказало усім сидіти вдома. Чоловік сестри також не поїхав на роботу. Ми дивилися новини. Вибухи були майже по всій Україні.
Почали дзвонити клієнти. Більшість переживали за завтрашній день реєстрації. Це важлива процедура. Усім кажу, щоб сиділи вдома, у понеділок наберу. Один побажав успіхів і додав: "сподіваюся, ще побачимось".
Але вгадайте, кого змусили їхати на роботу? Сестру! Її боссам було байдуже на військовий стан.
Але через декілька годин вона повернулася: підприємство додумалося відпустити співробітників додому. Сестра та її чоловік пішли по магазинам: збиралися закупитися на три дні. Мене не взяли. Надворі знову і знову лунали вибухи. Чомусь гадали, що усе скоро закінчиться. Мама вмовляла мене та сестру брати квиток на поїзд та їхати з Харкова. Ми не послухали. Я відчувала, що краще вже не буде, треба тікати, але щось тупе, що не раніше не хотіло чути про війну - тепер не хотіло чути про переїзд!!! Позвонила колезі - вона також впевнена, що вже у понеділок ми вийдемо на роботу.

#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-22 09:00:11 Наталія Ларкін

24.02.2022. Війна

Я прокинувся рано. Я включив телевізор і сів на диван. Те, про що я сміявся вчора, стало реальністю сьогодні. ВІЙНА.
На екрані транслюється плавне обличчя російського лідера про спецоперацію на Донбасі, а також «демілітаризацію та деназифікацію» України.
Я почав дзвонити і надсилати текстові повідомлення від друзів і родичів. Десь на Кіпрі моя дочка плаче: «Мамо, я сказав тобі піти! '
Чесно кажучи, я не міг зрозуміти, як спецоперація на Донбасі обернеться війною проти братського народу. У цей день я пропустив практично всі стадії невиліковної хвороби, від неприйняття до смиренності.
Я бачив багато речей. У моєму старому житті я була доброю дружиною, донькою, матір'ю. Я бачив розпад СРСР і революцію в Україні. Я виховувала дітей, яких не могла розділити на друзів і ворогів, робила ремонт, витягувала гроші з лопнули банків, повертаючи землю, яку влада стискала, рятувала життя…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/nlarkin
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-21 19:00:06 Єлизавета Пестрякова

думаю, що мій перший день війни 24 лютого мало чим відрізнявся, я назавжди запам'ятаю ту годину, коли мені подзвонила мама

ранок, 07:41 сонна піднімаю слухавку і чую найрідніший голос на світі:
-Лізо, ну що ж почалося
- Почалося що? Що саме?
- Війна, війна почалася...

я чую відлуння цього слова у своїй голові, наче те, чого я боялася найбільше вже сталося... ( якщо зможу то напишу свою історію до війни) Я відстаю з ліжка і вбігаю у кімнату до своєї подруги і на високих тонах розказую, що сталося:
- Мама сказала, що ракета попала у херсонський аеродром!! Почалася війна!!
- Так, ми вже про це знаємо, - каже подруга із тремтячим голосом.
Я підводжу очі і бачу новини, телеканал 1+1, а на ньому транслюють відоме вже "обращєніє" путіна, що означало оголошення війни.

наступні години я пам'ятаю погано... весь час дзвонила до рідних та до батьків, не могла повірити у те, що таке…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/jelizaveta_pestryakova
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-21 12:00:08 Вероніка Шелепова

Перший день війни.

Коли я йшла спати, то навіть не думала про те, що вже вранці проснуся від жахливих новин: у моїй країні почалася війна.
Просто за одну мить у нас відібрали все: спокійне життя, роботу, навчання, прогулянки з друзями... Я нікому не побажаю відчути те, що відчувають українці зараз.

Ускладнило ситуацію й те, що я захворіла на коронавірус (а до цього ще й моя родина), тому відчувала себе жахливо. Була висока температура, я не могла навіть встати з ліжка, тому під час перших тривог ми з родиною сиділи в коридорі будинку.
Ми не могли піти до бомбосховища: не хотіли заражати людей. Тому вирішили в першу чергу лікуватися та знаходитися в теплі.
Звичайно, в перші дні повітряна тривога приносила великий страх (зараз ми також не нехтуємо нею, але вже до самих новин про неї звикли). Ми навіть ночували у друзів, щоб знаходитися всім разом.

Мені захотілося якось допомогти своїй країні в такі…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/vrnknk
#МояВійна Відкрити / Коментувати