Орестократія

2024-01-19 14:38:17 «Найзгубніше на хід війни вплинула нездатність НАТО запропонувати торік членство Києву», — на політичному горизонті Європи зʼявляється новий проукраїнський тренд. 

…Ця вільнюська відмова в партнерстві, мабуть, більше підбадьорила Путіна, ніж самообмежувальний підхід Заходу до допомоги Україні, — європейська Politico. І не лише вона: вже чимало високопоставлених політиків та експертів прилюдно підтвердили, що безпекова конфігурація Європи напряму повʼязана зі вступом Києва до Північноатлантичного альянсу. Розберімося, що відбувається. Та спершу декілька смачних цитат з Politico.

Якщо ми не змінимо свою політику, Україна програє, і це затьмарить невдачі Заходу в Афганістані. Потрібно сміливо переосмислити європейську архітектуру безпеки, аби завдати росії однозначної поразки в Європі й стримати майбутню агресію москви проти НАТО. 

Цього не досягти без приєднання України до НАТО; без реструктуризації Збройних сил США в Європі і створення постійних військових баз Пентагону в Польщі та Румунії, а також у Фінляндії чи країнах Балтії; і без невблаганного тиску на західноєвропейських союзників НАТО задля переозброєння в масштабах і швидкості, адекватних викликам. 

Дипломатія США повинна докласти всіх зусиль для розширення повноправного членства України в НАТО, — ніщо не надішле сильнішого сигналу про рішучість Заходу. 

Політичну роботу варто завершити вчасно, представивши рішення на 75-му ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні цього літа.

Ще є час уникнути того, що в Москві та Пекіні сприйняли б як поразку США в Україні. Конгрес та адміністрація Байдена повинні домовитися, що робитимуть для стратегічної перемоги Києва на полі бою і змінити динаміку на користь Заходу. Це означає відмову від нинішнього підходу «самостримування»  і надання Україні зброї та боєприпасів, необхідних для перетворення російської армії в Україні на недієздатну. Цю війну слід зробити якомога коротшою, це — основна мета Заходу. 

Перш за все, Вашингтон потребує оновлення стратегії національної безпеки, яка не просто рефлексуватиме на ситуацію, а формуватиме глобальне середовище безпеки. Для цього слід усвідомити, що Збройні сили США занадто мізерні, щоб боронитися від китайсько-російського альянсу, якщо наші противники вирішать атакувати в Європі та Азії одночасно. Тому Штати мають переозброюватись. 

Американський політичний клас повинен чітко сформулювати, як виглядає перемога в цьому раунді конфлікту великих держав. І вона має бути сприйнята громадянами: вони мали б нарешті зрозуміти реалії цього, дедалі небезпечнішого світу, в якому ми опинилися.

Якщо чесно, то політики почали вже по-серйозному спілкуватися зі своїми громадянами, пояснюючи, що російські танки не такі приємні, як гаманці російських туристів: у бюргерів почали виховувати критичне мислення. Та найцінніше те, що європейське суспільство намагається уже дійсно підштовхувати Вашингтон в українському напрямку. 

Про вступ до НАТО як найкращі гарантії для України говорив британський премʼєр, політики Балтії та президент Польщі. Головними противниками поки що є Німеччина та США.  

Експерти, науковці та політики також вимагають негайної підтримки Києва.

Навіть якщо Вашингтон та Брюссель не почнуть домінувати у конфлікті з лідерами Глобального Півдня, а юзатимуть свою стару мантру рефлексування на події, то найактивніші держави Старого світу, а також громадська думка поступово підведуть Вашингтон до правильного кроку: відкрити двері альянсу перед Україною. Сподіваємося на літо 2024-го, оскільки «атлантизація» України виглядає на сьогодні головним пазликом європейської безпеки (і особливо, якщо Захід таки надумає гратися у підкидний путінський мир).
 
Поки що ця перспектива виглядає дуже похмуро, але торік — за місяць-півтора до рішення передати Києву F-16 — Байден говорив, що літаки нам не потрібні. 
Очікуємо. Відкрити / Коментувати

2024-01-17 16:00:49 Історія зайшла на нове коло: ми переходимо від повоєнного до передвоєнного світу. Слід перехопити ініціативу, — міністр оборони Британії

"На зміну епосі ідеалізму прийшов період жорсткої реальності", — важливий виступ Гранта Шеппса, який натякає, що "мирні угоди" не повернуть Європі безпеку.

Сьогодення принципово відрізняється від часів холодної війни: тоді було відчуття, що маємо справу з раціональними гравцями світової арени; нові ядерні сили нестабільніші та ірраціональніші.

У минулому війни зупиняла стратегія "впевненості у взаємознищенні". Та чи зможе вона у майбутньому зупинити удар армії КНДР чи Корпусу вартових ісламської революції? Боюся, що ні.

Наші противники тепер більше пов'язані між собою. Іранські проксі створюють хаос від Ізраїлю до Червоного моря. Росія та Китай оголосили "партнерство без обмежень".

Ми бачили теракти на вулицях Лондона, крадіжки інтелектуальної власності, втручання в наші політичні процеси, а зараз і цінову кризу. Тепер ціллю терористів стала наша торгівля, 90% якої здійснюється морем…

В онлайн-світі ворогу не потрібно стрибати в танк, сідати на підводний човен чи винищувач, щоб завдати удару. Кібервійну ведуть через вторгнення в наші мережі, і вони завдали мільярдних збитків економіці Британії; значну кількість атак здійснили з Росії та Китаю. Навіть масову міграцію можна цинічно перетворити на зброю проти нас.

Ера "дивідендів від миру" закінчилася. За 5 років можемо стати свідками численних війн за участю Росії, Китаю, Ірану та КНДР. Спитайте себе, коли дивитеся на конфлікти по світу: чи схоже, що їхня кількість зменшиться? Ні, вона напевно зростатиме.

2024 рік повинен стати переламною точкою. Стримувати ворогів – вже недостатньо. Ми повинні перехопити ініціативу, стаючи на захист наших цінностей по всьому світу. Україна – тест нашої спроможності.

З точки зору стримування Британія має здобути стратегічну перевагу над нашими ворогами. Її основою, звісно ж, є наш ядерний арсенал. А у часи, коли зростає ядерна небезпека, наші засоби ядерного стримування на морі забезпечують нам максимальний захист.

Зараз Захід не повинен залишити наодинці відважних українців. Британське лідерство вже налаштовує на це партнерів. Саме тому прем'єр-міністр Сунак підписав історичну безпекову угоду між Україною та Великобританією.

Якщо ми нагородимо путіна перемогою у війні, це лише збільшить ризик ескалації. Це також буде сигналом для інших потенційних агресорів.

Від стримування та лідерства перейду до останнього важливого елементу — нашої готовності до нової ери. Зараз ми будемо використовувати увесь свій вплив, щоб інші союзники та друзі Британії також усвідомили настання нової реальності та взяли зобов’язання, що відповідають нашим, в тому числі — й щодо фінансування оборонного сектору.

Для України це буде рік, коли може вирішитися доля її нації. Для світу це буде найбільший "рік демократії" в історії, коли майже половина населення світу піде на вибори. А для Великої Британії це має бути момент вирішення майбутньої долі наших оборонних можливостей.

Здавалося б, британський міністр не сказав нічого такого, про що, б, наприклад, не писала раніше «Орестократія». Та промова важлива і має конкретну мету: резонуючий тон міністра покликаний активувати критичне мислення в обивателів Старого Світу, яким слід нарешті відмовитися від ілюзій "легкого миру". З путіним «порєшать» не вийде, в тому числі й тому, що він далеко не головний дистрибʼютор війни.

Для демократичного світу є лише один шлях до миру: змінити пасивну позицію на проактивну, нарощуючи мілітарну мʼязову систему. Не марно ж Шеппс чи не вперше вдався до ядерного запобіжника, демонструючи загострення катастрофічних очікувань.

Подібних меседжів у світовому інформаційному просторі буде чимало: політики взялися балансувати західну громадську думку згідно з реаліями. Відкрити / Коментувати

2024-01-14 14:27:19 ​Політичні конкуренти спонукають Байдена погратися в «домінування» та напасти на Іран. Він пробує обмежитися хуситами

Рупори республіканців США вважають, що президенту слід змінити стратегію і перейти від «контролю ескалації» [в Україні] до «домінування ескалації» [на Близькому Сході]. Тобто, нарешті почати воювати по-справжньому.

США і Британія вдарили по об'єктах Північного Ємену, де власне і базуються оті іранські посіпаки. Атака вийшла такою собі: щоб розтрощити хуситів начисто, Заходу слід провести повномасштабну сухопутну операцію, на яку сил в цьому регіоні немає. А нинішні удари навряд чи щось змінять. 

Вашингтон і Лондон кажуть, що атака - відповіддь хуситам, які атакують  в Червоному морі кораблі, що прямують до Ізраїлю, або належать ізраїльтянам.

Тероризм хуситів — один з елементів впливу проксі-сил Ірану на Ізраїль (проксі - це військові формування, які діють в інтересах іншої держави, в нашому випадку — Ірану, але не є її офіційними військами). Аятоли вимагають припинення вогню в секторі Гази. Іран та інші ісламські країни тиснуть на Захід, щоб той — своєю чергою — вплинув на Ізраїль. Однак США - проти, оскільки зупинка війни без розгрому ХАМАС сприйматиметься як перемога проіранського блоку. 

Іран і його проксі вже давно відчувають цю американську нерішучість у застосуванні сили. Мляві обговорення Пентагону, завдавати чи ні ударів по терористах, витік інформації в британській пресі про початок операції дозволили хуситам та Ірану вивести свої ключові арсенали та угрупування із зони ризику.

Стратегія Ірану будується на використанні проксі—партнерів для стримування ворогів. Тегеран використовуватиме єменських бунтівників до останнього, не ризикуючи відкрито власними силами, прямий конфлікт з американцями дестабілізує його режим.

Іран затіяв асиметричну війну, поставивши на затяжну конфронтацію низької інтенсивності — через так звану "Вісь опору" — неофіційну мережу з  десятка бойових партнерів по всьому Близькому Сходу, - The Spectator.

Президенту Байдену слід вдіяти щось незвичайне, щоб вивести іранську систему зі стану самовдоволення, - констатує прореспубліканський Fox News. — США та союзникам доведеться завдавати ударів по важливих для Ірану цілях: воєнних базах та командирах.

Та Байдену складнувато змінити ситуацію: американський флот у Перській затоці вразливий перед ударами іранської армії, а відповідь американської авіації по Ірану навряд чи зможе завдати йому критичної шкоди. А сухопутної армії для вторгнення в Іран у США в регіоні немає. 

Тоді як республіканці не вгамовуються. На їх думку, Іран - не Росія, т.зв. контроль ескалації спрацював у російсько-українському конфлікті, але є помилковою стратегією для Ірану. Якщо Росія здатна знищити Сполучені Штати, то Іран такої можливості не має. На відміну від ядерного арсеналу Москви, що налічує майже 6 000 боєголовок і є найбільшим у світі, Іран, за офіційними даними, досі не має життєздатної ядерної зброї.

Не виключено, що плани "перевернути шахову дошку" (атакувати США) в Ірану справді є. Однак приводом для цього не стане обстріл Ємену, знадобиться щось серйозніше, також повинні дозріти додаткові умови. Відтак, у Байдена немає виходу і пора змінити стратегію - від контролю ескалації до домінування в ескалації, — Fox News. 

Насправді, Іран уже перебуває у стані проксі-війни з Америкою і загрожує дестабілізувати світ. Достатньо нагадати, що хуситам вдалося дуже відчутно задерти світові нафтові цінники. Не виключено, що Іран завдасть удару, наприклад, по американському флоту і військових базах у Перській затоці. І/або спонукає ліванську Хезболлу відкрити другий фронт проти Ізраїлю.

  Єдиний спосіб стримати Іран - продемонструвати зарозумілим аятолам реальну загрозу прямої конфронтації з американцями. Та це означатиме оголення інших гарячих точок, насамперед України, розпорошення зусиль та ресурсів. Та схоже, оте "ескалаційне домінування" — єдиний варіант показати «вісі зла», що їх час не настав. Відкрити / Коментувати

2024-01-08 13:04:44 Пекін «розігріває близькосхідну війну». Це така собі підготовка до лютневих військових переговорів з Вашингтоном

Усіх розвеселило повідомлення американської розвідки про те, що китайські ракети заповнені водою замість палива і лише імітують боєготовність. Новина стала доброю нагодою розповісти, що насправді відбуваються між двома наддержавами: напередодні "великої дружби" вони намагаються по-максимуму накрутити одне одному хвоста.

Китай і далі виступає брокером війни, намагаючись розпорошити вплив США десятком проксі-воєн, особлива увага – підігруванню масштабної війни на Близькому Сході.

Північна Корея вкотре обстріляла узбережжя Південної Кореї. Кім Чен Ин постійно говорить про підготовку до «другого раунду» війни з Сеулом і нарощує потужність ракет. Південна Корея, відповідно, переконана: війна з комуністами - питання лише часу. Західна розвідка вважає, що червоним ще потрібно років 5, аби "причесати" свої збройні сили.

Прем'єр Іраку Мухаммед Шія ас-Судані заявив про виведення
іноземного військового контингенту із країни: антиамериканські настрої в Іраку нібито посилилися на тлі операції в Газі. Насправді країна дедалі більше отруюється впливом Ірану.

Ізраїль опосередковано підігрує Китаю, плануючи удари по території Лівану, проіранських групах в Іраку та Сирії, по хуситах у Ємені. Плюс, Ізраїлю кортить атакувати військові обʼєкти в самому Ірані, що активує солідарність усього близькосхідного регіону.

Вашингтон терміново відправив держсекретаря США Ентоні Блінкена до Близького Сходу з місією «інтенсивної дипломатії» – не допустити отого розпорошення американського впливу.

Турне держсекретар розпочав з Туреччини. Вашингтону дуже важливо, аби в Альянсі не зʼявився ще один Орбан, тому — зважаючи на давню неприязнь Анкари і Єрусалиму — роботи у Блінкена чимало.

Наступними у маршруті є Ізраїль, Йорданія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія та Єгипет. Премʼєр Ізраїля Нетаньягу відкидає будь-які територіальні компроміси по Газі, адже будь-які поступки коштуватимуть йому посади. У планах Нетаньягу війна з сусідами (привіт, Пекін), тоді як у Блінкена протилежна задача — відновлення безпеки в регіоні політичними важелями.
Візит триватиме до 11 січня, очікуємо вісток.

Будьмо відвертими: на нинішньому етапі Пекіну вдалося нав’язати США свій порядок денний, але КНР отримає більше проблем від своїх витівок, ніж вигоди.

Китай фліртує з хуситами-шиїтами, які в Червоному морі перетворилися на піратів XXI ст, тероризуючи нафтові танкери. Тоді як Саудівська Аравія (одна з впливових держав ОПЕК) і Туреччина є сунітськими, зрештою, як і багато інших впливових країн Близького Сходу. Підтримка Пекіном терористів-шиїтів — це виклик цивілізованому сунітському лоббі.

Як і у випадку з Індо-Тихоокеанським регіоном, пентагон відправив на Близький Схід авіаносці, есмінці, винищувачі, крилаті ракети, що значно зіпсує агресивний настрій сателітів Пекіну в регіоні.

Є всі підставки вважати, що Пекін намагається максимально «розігріти» свою переговорну позицію напередодні військових перемовин з Вашингтоном. Орієнтовно, вони можуть відбутися у лютому.

У відповідь пентагон відправляє світ флот і єхидно зливає дані розвідок у пресу, натякаючи, що Сі часто дізнається правду про боєготовність власного війська із американських газет: вони полюбляють розповідати про посадки корумпованих генералів, на місце яких приходять «професіонали» з ЦК компартії Китаю. Свіжа публікація в Bloomberg про імітацію готовності ракетних військ до війни — з цього ж розряду.

Американцям добре відомо, що КНР може бути готовою до ІІІ-ї світової у перспективі 5 – 10 років, саме тоді Піднебесна планує перетворитися на ядерного лідера світу, збільшивши ядерні арсенали утричі. До того часу у Вашингтона є добрий шанс домовитися. Відкрити / Коментувати

2024-01-05 11:57:21 Для перемоги над бункерним, Захід мусить поділитися з Києвом власною обороноздатністю. А це - не просто

Західні медіа завзято згодовують нам перспективу укладення «мирного плану» з Кремлем. Хоча відомо, що будь-яке заморожування путінської агресії, у тому числі - й під соусом «миру», призведе до нової війни в Європі: в цьому єдині практично всі експерти та політики демократичного світу. Розбіжності лише в часових рамках: одні припускають, що бункерному потрібне аж десятиліття на відновлення сил, інші не виключать нападу на країну НАТО вже цього року. Чому при цьому всьому в США та ЄС критична маса «миротворців», які горою стоять за нову війну за заморозку. Нумо розбиратися

У Заходу є декілька «фантомних» причин віддавати перевагу «поганому» капітуляційному миру перед «хорошою» переможною війною над кремлем. Почну з менш відомої: для розгрому рашистів, Захід мусить поділитися власною обороноздатністю. Щоб прояснити, поговорімо про «війну складів».

"Країни Заходу стикаються з серйозною кризою ВПК", - з таким заголовком вийшла The Wall Street Journal: на Заході проявляється гостра нестача систем ППО. Через необхідність допомагати Україні, багато країн втратили свої стратегічні запаси, а військові корпорації не в змозі забезпечити їх швидке виробництво.

Особливо гостро стоїть проблема з NASAMS. Норвежцям необхідно два роки на виробництво і складання тільки однієї системи. Норвегія тільки-тільки змогла поставити Угорщині перші NASAMS, замовлені ще в 2019 і 2020. А на черзі ще стоїть Тайвань, який замовив ще 5 установок, на виробництво яких піде не менше 10 р.

У США заледве змогли розв'язувати проблему виробництва ракет для Patriot, наростивши до 500 штук на рік: потреби однієї України значніші. Виробляти більше не виходить через брак складників на заводах.

Пентагон хотів подвоїти виробництво ПТРК "Javelin" з 2 до 4 тис./рік, але також постав перед труднощами й переніс терміни збільшення виробничих потужностей на 2025 рік. Аналогічна картина із БК для гармат, HIMARS і т.д.

При цьому військові корпорації отримують гігантське фінансування та шалені прибутки, які витрачають на скупку власних акцій: це набагато простіше, ніж розширювати виробництво. Тоді як московити виробляють ракети сотнями, і вони перевантажують ППО України… для якої закінчуються запаси ракет на Заході...

The Telegraph стверджує, що передані Україні винищувачі F-16 скоро потребуватимуть заміни. Адже після кількох сотень годин інтенсивних польотів, які ще дужче навантажують зістарені рами, колишні голландські літаки можуть стати небезпечними для пілотів. Виходів два: або поставити Києву свіжіші F-16, або закупити Gripens у шведської Saab.

Для майбутнього миру НАТО зацікавлений, щоб московія була «зруйнована» в Україні, - голосно заявляє Newsweek, цитуючи «нових» членів Альянсу. Але в подібних статтях не йдеться про найголовніше: оскільки ВПК великих держав Заходу фактично в летаргічному стані й не здатен збільшити виробництво, то єдиний шлях поповнення арсеналів України — ділитися власною зброєю… при чому — не надлишками, а стратегічними запасами збройних сил. І тут, власне, є проблема.

З одного боку, всім на Заході подобається гасло «краще підтримувати українців, ніж проливати кров власних солдатів". З іншого, проявляються задавнені фантомні болі старого світу, через які нам обмежували постачання зброї: боязнь поразки путіна та розвалу РФ. Пригадуєте, знамените шольцівське «РФ не повинна виграти, Україна не повинна програти». А як з програшем кремля? - запитання досі без відповіді.

Тут ще Китай роздмухує привид ІІІ світової, що дужче змушує деяких вашингтонських та європейських політиків зберегти власні арсенали «до кращих часів».

Ну і третій фактор: стратегічні резерви збройних сил захищені законами країн. Ці закони можна обходити, але для цього повинна бути потужна мотивація.

Західний світ щиро допомагає Україні, але допомагає не програти. Але нам важливо, аби ЗСУ допомогли виграти. І менше думали про "мирні угоди". Саме такі сигнали зараз варто виглядати із Заходу. Відкрити / Коментувати

2023-12-30 18:48:33 Дональд Трамп знову стане президентом США? — FT видав добірку екстравагантних прогнозів своїх авторів на 2024 рік

Ні, вважають поважні автори британського видання. Їх передбачення ґрунтується на тому, що у штатах Колорадо та Мен екс-президента фактично не допустили до виборів. Та якщо команді Трампа вдасться подолати «юридичні перешкоди», то трампівська кампанія проти Джо Байдена стане найгіршими президентськими виборами в історії США.

Ще до виборів Трамп буде засуджений принаймні в одному з чотирьох судових процесів, а, ймовірно, плюс ще у двох. Попри свій похилий вік, Байден переможе, адже виборці більше виступають проти Трампа, ніж схвалюють другий термін Байдена.

До речі, чи продовжать США та ЄС фінансувати Україну? Так. Та Україна, швидше за все, відчуватиме дедалі більший тиск, щоб почати переговори з Москвою. Відкрити / Коментувати

2023-12-30 17:26:36 «Біполярний розлад». У 2024-му світ пробуватиме розірвати замкнене коло незахищеності, - цікавий аналіз від The Economist.

Зібравши в одну пригорщу перевороти в Африці, конфлікт в Ізраїлі та війну в Україні, й поєднавши їх з президентськими перегонами в Америці, аналітики вважають, що 2024-й обіцяє стати роком розвалу світового порядку версії 1945-го. Знайдіть 1,5 хв, аби прочитати й скласти для себе фактурну картинку наступного року. 
 
The Economist пояснює, чому 20-ті рр XXI ст. стали такими небезпечними. Частка Заходу у світовому ВВП впала до 50%, - вперше з XIX ст. Індія та Туреччина вважають, що глобальні інституції не відображають їхнього бачення проблем. Китай і Росія хочуть піти далі й підірвати цю систему безпеки. 

Американська економіка все ще крута, та її однополярний період закінчився. Союзники в Європі та Японії перебувають у відносному економічному занепаді. Серед виборців підтримка глобальної ролі Америки є дуже слабкою, а як республіканці накручують ізоляціоністський настрій.

США намагалась адаптуватись до цієї реальності. В пріоритетах — вихід з Афганістану та переміщення ресурсів до Азії, — для протидії Китаю. Політично-військові альянси були оновлені в Тихому океані та в Європі. Енергетичне та технологічне ембарго використовувалися для послаблення супротивників. У середині 2023 року будівництво заводів у США досягло найвищого рівня з 1950-х років.

Через послаблення Заходу у 2024 році над світом нависають три загрози.

По-перше, зростає зона безкарності, не підконтрольна глобальним інституціям. На 6000 км, від Червоного моря до Атлантики, розташовані  6 африканських країн, де упродовж останніх 36 місяців сталися перевороти. Азербайджан вів війну проти Вірменії. Проксі-сили Ірану процвітають у занедбаних державах Близького Сходу. У 2024 році ця зона безкарності може ще більше розширитися в Африці та на флангах Росії.

По-друге, бройлерними темпами набирає сили «тріада неприємностей»: Китай, Іран і Росія. Усі вони хочуть підірвати американську легітимність і уникнути реальних чи потенційних санкцій. Китай купує російську та іранську нафту. Ніхто не засудив ХАМАС чи вторгнення в Україну. Китай відкриває шляхи обходу західних фінансів: половина його торгівлі зараз здійснюється в юанях. Іран експортує безпілотники до Росії; Китай і Росія співпрацюють у створенні систем ядерного попередження та патрулювання в Тихому океані. У 2024 році світ дізнається, як далеко може зайти цей новонароджений клуб.

Останньою загрозою є крихкість західної коаліції. Відповідь на вторгнення в Україну була обнадійливою: Америка та Європа об’єдналися. Зараз — помітні тріщини. В США республіканці розділилися щодо фінансування України. Вторгнення Ізраїлю в Газу розкололо ЄС й США. Наступні кризи можуть виявити ще більше розколів: чи приєднається Європа до Америки у боротьбі за захист Тайваню?

З хорошого: «тріада зла» має помітні вразливості. Усі вони поставали перед економічними труднощами та вимушені посилювати репресії. Володимир Путін зіткнувся з заколотом у 2023 році; Аятолі Алі Хаменеї — 84 роки, він не має чіткого наступника; Сі Цзіньпін покладається на чистки. Усе це може підірвати їхню життєву силу та їхні претензії на конкурентну модель, яку інші повинні наслідувати.

Та вибори в Америці є ключовими.

Якщо - з обранням ізоляціоніста - прихильність Америки похитнеться, Європа продовжуватиме війну в Україні, але їй буде важко забезпечити фінансування чи військову силу. Азійські союзники заспокоять Китай і зміцнять свою оборону. Середні держави, такі як Південна Корея та Саудівська Аравія, прагнутимуть отримати ядерну зброю.

Якщо ж Америка обере інтернаціоналіста, велика частина світу зітхне з полегшенням. Але США чекатиме довга робота з відновлення систему міжнародної торгівлі та безпеки. Список справ включає розширення Європи; поглиблення співробітництва з Індією; і рішення про створення двох держав між Ізраїлем і палестинцями. 

Можливо, колись історики заговорять про порядок після 2025 року. Відкрити / Коментувати

2023-12-23 21:03:01 Західні партнери України мають перейти від половинчастої до повноцінної наступальної стратегії й надати Києву всю необхідну зброю для перемоги на росіянами, - Foreign Affairs 

70 видатних діячів науки та політики ФРН прилюдно розкритикували політику німецького уряду щодо України – вони вимагають більшої та негайної підтримки Києва. Один з них Норберт Реттген, депутат Бундестагу та колишній міністр  довкілля розписав у деталях для Foreign Affairs, чому досі вважає позицію Берліна "переляканою".  

 Західні партнери можуть  і повинні зробити значно більше для України. Для початку слід поставити максимально можливу кількість запасів озброєнь, збільшити військове виробництво та розширити виробничі можливості кожної країни.

 Європа повинна надати Києву набагато більше крилатих ракет середньої та великої дальності. Щоб продовжувати удари по російській інфраструктурі та лініях постачання, Україні потрібні такі системи Taurus. Вони дозволять вражати цілі за лінією фронту. 

   Німеччина затримала крилаті ракети Taurus тільки тому, що не змогла обмежити радіус їх дії. Це справжня, надзвичайно цинічна причина відмови від постачання зброї, і Шольц побоюється, що успішне її використання може спровокувати ескалацію Росії. 

   Німеччина поставила кілька систем протиракетної оборони Patriot, та вона може і повинна надати більше в час, коли Росія посилює атаки безпілотників на українські міста та інфраструктуру. Якщо Берлін відчуває деякий переляк з приводу надання цих систем, то він повинен розуміти: забезпечення України всією зброєю, необхідною для перемоги над російськими військами, відповідає інтересам безпеки кожної європейської держави.

   Європа має продовжити постачання Україні винищувачів F-16 для переваги в повітрі. У поєднанні з додатковими системами ППО, таких як Patriot та ракети IRIS-T, така допомога дозволить Україні ефективно тиснути на російські сили та здобути перевагу на полі бою. 

Найбільшим недоліком Шольца є те, що він продовжує використовувати неоднозначну формулу: «Росія не повинна виграти, Україна не повинна програти»... Лише коли Росія зазнає поразки, переговори стануть можливими. Лише тоді західні політики зможуть переконатися, що загарбницька війна Путіна вийде Росії боком. Тріумф Кремля заклав би основу для подальшої війни на континенті, наблизивши заворушення до території  НАТО. 

 Уповільнена допомога Європи не дала Києву змоги досягти значного прориву під час літнього наступу України. Політики в уряді Німеччини та адміністрації Байдена, зокрема, продовжують дивитися на поставку кожної системи озброєнь через призму того, як на це відповість Росія: страх перед ескалацією обмежує допомогу Україні.

Жоден уряд НАТО ніколи не поставив би свою армію в таке становище, щоб вести війну без достатньої кількості боєприпасів, високоточної зброї та підтримки з повітря.

 Київ не лише бореться за повернення своєї території, а й захищає фундаментальне право на самовизначення держав, а також мирний порядок, який панував у Європі після ІІ  світової. Це мета для всіх ліберальних демократій у світі, особливо в Європі, куди повернулася війна. 

  Щоб активувати  потенціал ЄС  та побудувати стійку коаліцію на підтримку України, Німеччина повинна відповідати своїй лідерській ролі в блоці. Вона має діяти як будівник мостів між східними європейцями, які добре усвідомлюють російську загрозу, і західними європейцями, які почуваються у відносній безпеці далеко від українських фронтів.

   Європейці не можуть уникнути географії  нашого континенту; нас не відділяє великий океан від війни. Таким чином, у нас немає іншого виходу, як забезпечити українську перемогу. 

 Європа може запобігти найжахливішому сценарію, лише якщо позбудеться ілюзій і щиро візьметься за захист України. Відкрити / Коментувати

2023-12-17 15:42:07 ​Будапешт наривається на «виліт» з ЄС через Україну: розкажу, чому сучасній Угорщині значно комфортніше в товаристві московії та Китаю

На євразійському континенті є 4 держави, які мріють відродити імперське минуле: КНР, РФ, Туреччина і… Угорщина. З азійською трійцею все очевидно, а от наміри Будапешта закамуфльовані.   

Країни Антанти - переможці  І-ї світової війни та розгромлена Угорщина уклали Тріанонський мирний договір, згідно з яким Угорщина втратила 63,2% свого населення та 2/3 своєї території, яку «розібрали» сусіди:

Румунія: Трансільванію та східний Банат.

Чехословаччина: Словаччину, Закарпаття (1945 року приєднано до радянської України).

Югославія: Хорватію, Бачку і західний Банат.

Австрія:  Бурґенланд.

У свідомості пересічного угорця капітуляція 1920 року асоціюється з найбільшою національною трагедією, а відродження імперії - велика фантомна мрія. 

«Ми, члени угорської нації, обіцяємо зберегти інтелектуальну та духовну єдність нашої нації, розірвану бурями минулого століття», - одне з перших речень новітньої угорської конституції. 

В сучасний герб країни включені середньовічні елементи — три зелені угорських гори Татри, Матра і Фатра,  дві з яких «розібрані» сусідами. 

Партія «Фідес» Орбана експлуатує  тему імперіалізму, а сам премʼєр-міністр полюбляє натягнути на себе символіку «Великої Угорщини».

Угорщина очікує послаблення Європи та зміцнення Китаю; Орбан вважає ліберальну демократію руйнівною, бо корупція, секс і моральна деградація, мовляв, розвалюють США і, відповідно, Західну Європу. Натомість Будапешт сповідує "неліберальну демократію" і зізнається: на Сході йому комфортніше, ніж у Брюсселі.

У жовтні 2023 року, коли світ намагався вгамувати Пекін та москву, Орбан полетів на пекінський форум «Один пояс, один шлях», де розшаркувався перед Сі та бункерним. Головний меседж - побудова спільного майбутнього.

Угорщина купує російську нафту та газ, «Росатом»  2014 року будує АЕС в Угорщині. Під виглядом банку у Будапешті було відкрито штаб-квартиру російської розвідки.  Орбан є адвокатом агресивної політики кремля і, логічно, гальмує євроінтеграцію України. 

Українські спецслужби повідомляли, що Угорщина знала про майбутній повномасштабний напад росії на Україну і навіть планувала анексувати частину української території. Ця гіпотеза опосередковано підтверджується тим, що напередодні широкомасштабного вторгнення — 1 лютого 2022 року — Орбан прилітав до бункерного. 

Потяг до Сходу пояснюється етнічною схожістю. Пращури угорців мешкали в північно-східній частині Уральських гір, угорська споріднена з хантийською та мансійською мовами, великий вплив на неї мали тюркські та іранські мови. Тому зовнішньополітичною стратегією Орбана є туранізм, що виник у XIX столітті в Росії та Австро-Угорщині та ґрунтується на спільному походженні тюркських, монгольських та інших алтайських народів. 

 Сьогодні Будапешт де-факто виконує функцію агента впливу ревізіоністського Сходу в ЄС, блокує вступ Швеції в НАТО та допомогу Україні, але Брюссель не поспішає видалити зі свого політичного лона чужорідне тіло.

Стаття 7 договору про ЄС передбачає можливість призупинення прав члена, -  у разі порушення  засадничих принципів ЄС.  Та політична "ампутація" розвʼяже Будапешту руки, і він покотиться у неприховані політичні обійми КНР і РФ.  Тому Брюссель лише маніпулює "7 статтею", та поки не застосовує ʼʼ. Зокрема, саме так канцлер ФРН Шольц змусив Орбана покинути залу в момент голосування за рішення про євроінтеграцію України.  

Схоже, під контролем отієї "7 статті" Брюссель і Будапешт співіснуватимуть ще деякий час, доки не зміниться політична конʼюнктура: або угорський народ переобере собі владу, або Угорщина зрештою відкрито притулиться до "братніх народів" Сходу. Відкрити / Коментувати

2023-12-12 16:02:15 В Аргентині Зеленський шукав прихильників української «формули миру». Подальші переговори відбудуться в Швейцарії, - Spiegel 

Президент України намагається перетягти на «світлу сторону» частину держав т.зв. Глобального Півдня, що сповідують сьогодні здебільшого проросійську та прокитайську риторику і виступають проти «американського експансіонізму». Перемога на президентських виборах в Аргентині Хавʼєра Мелеї — добра нагода для Києва. 

Володимир Зеленський літав на інавгурацію нового глави Аргентини, аби проговорити з декількома главами держав Південної Америки проведення у майбутньому саміту «Україна - Латинська Америка». Мета — тестування київської «формули миру» і припинення російської війни проти України.

На відміну від лівого попередника, Мілей — прихильник України. Тому особиста зустріч на полях інавгурації, - це привід закріпити симпатії аргентинського лідера. Зеленський також зустрівся зі своїми колегами з Парагваю Сантьяго Пенья, Еквадору Даніелем Нобоа та Уругею Луїсом Альберто Лакалле Поу. Варто додати, що наступний раунд переговорів щодо формули очікується у січні у Швейцарії. До того перемовини відбувалися в жовтні на Мальті, раніше — в Копенгагені та Джидді (Саудівська Аравія).

Український президент попросив про зустріч бразильського колегу Лулу да Сільва, — під час дозаправки борта в аеропорту Бразиліа, на шляху до Аргентини. Да Сільва відмовився, назвавши декілька причин: і відсутність попередньої домовленості; і нічний час та військова база, мовляв, дуже незвичні місце та час для зустрічі. 

Хоча будь Лула чесним, то озвучив би головну причину: він готовий говорити про формули, розроблені лише кремлівськими "алхіміками". Да Сілва —  це бразильська копія кремлівського фюрера. Лівий за поглядами, корупціонер — за покликанням, між президентськими термінами сидів у вʼязниці, доки «гуманні судді» не відкрили йому дорогу до нового президентства. Крім того, Бразилія за його участі — активний учасник прокитайського БРІКС. 
До речі, «Лула» — це колишня профспілкова кличка да Сілва, яку він офіційно додав до свого імені. Можливо, колись доживемо до часу, коли бункерний теж представлятиметься «владімір хуйло путін». Хто зна...

Українська дипломатія понад 30 років нехтувала Латинською Америкою та Карибським басейном, тоді як московити крок за кроком обходжували місцевих політиків та бізнесменів. Це воздалося кремлеві як політичною підтримкою, так і бізнесовими звʼязками. Зараз Київ надолужує втрачене. 

Бразилія, Аргентина, Мексика входять до складу G-20. Регіон — динамічно розвивається. Сукупний його ВВП — складає понад половину ВВП ЄС та понад 8% світового ВВП. При тому, що конкуренція на місцевих ринках значно менше, ніж в ЄС: тобто для українського бізнесу там можуть бути значні перспективи.

Країни Латинської Америки мають «квоту» у 2 місця у Раді Безпеки  ООН серед непостійних членів, та 33 голоси під час голосування резолюцій організації. Відтак, інтерес для політичного партнерства для Києва дуже високий.

Політичні колаборації з регіоном та бізнесові перспективи — то задачі стратегічного рівня, тоді як зараз Києву важливо, аби ота «формула миру» звучала з уст дедалі більшої кількості світових лідерів; особливо з того геополітичного поля, де до останнього домінувала московія — з Глобального Півдня. Саме цим можна пояснити таку увагу президентського офісу як до інавгурації нового президента Аргентини, так і до Латинської Америки загалом. 

P.S. До речі, Spiegel пояснив, про що Зеленський розмовляв з прем’єром Угорщини Орбаном: український президент говорив про бажання України приєднатися до ЄС, тоді як Орбан відбивався: члени ЄС «постійно ведуть переговори один з одним» щодо вступу України.  Відкрити / Коментувати