І коли він обтрушував її душу мов сад, Рвав їй нерви, наче | Українська поезія📖

І коли він обтрушував її душу мов сад,
Рвав їй нерви, наче з коралів намисто,
Вона слухала вдома залпи маминих канонад,
Виходила в ніч розвіяти сльози містом.

Розсипа́лась любов, діаманти давив асфальт.
І втрачали вони свою справжню коштовність.
«Не вродися красивою»,— знову марилось їй зі шпальт,
І освітлював очі їй місяць блідий у повні.

Поверталась під ранок, а з нею, мов зграї пташок,
Розвівалася тиша найскладнішого імені.
І горнулась до матері. Жаром пашіли щоки.
І приходили висновки сходом сонця над тіменем.

Олександр Козинець, 2021