навіть якщо середньовічні люди не знали слова «вигорання», вони розуміли, що вигорання трапляється — і що з ним треба щось робити. ось як, наприклад, давали собі раду англійські ченці наприкінці хііі століття:
«іноді братам трапляється занедужати чи від виснажного життя в монастирі, чи від довгого мовчання, […] чи від безсоння, чи від надмірної праці. […] ті, кого мучить ця недуга, не можуть ні читати, ні співати, ні виконувати інших обов’язків, яких вимагає устав. якщо таке з кимось трапилося, його не належить посилати в лазарет, бо він потребує не ліків, а відпочинку й затишку. із дозволу настоятеля він може гуляти у винограднику, в саду чи на березі річки, […] трапезувати з братами, які спочивають після кровопускання, і якийсь час ухилятися від співу в хорі й навчання, щоб завдяки дієті й відпочинку повернутися до звичного здоров’я».
підглянуто в «як жити по-чернечому» даніель цибульскі. черниця і її котик — із маастрихтського часослова.
#серцепроситьспокою #домашнійзатишок #котики
