17 років разом. Ох і старий вже я, а дружина все така ж моло | Тато-будні
17 років разом.
Ох і старий вже я, а дружина все така ж молода, як і сімнадцять років тому, коли ми дали обітниці бути разом все наше життя.
Все почалося з того, що я залишив рідний дім і подався за 1000 км. навчатися в Донецький Християнський Університет (ДХУ). Я навіть старанно провчився два роки на програмі бакалавр богослів'я. А потім перейшов на третій курс, де нам поставили новий предмет - Стародавня грецька мова. На перших двох роках було вивчення стороєвройської мови і там було усе добре. А тут усе пішло не так, як казала моя мама - Ти ж синку, вчися!
Зайшовши в аудиторію перший раз, де мало відбутися вивчення старогрецької мови, побачив вільне місце поруч з дівчиною, з якою вже два роки навчався на одному і тому ж курсі. Мені потрібно було два роки, щоб зрозуміти, що вона дівчина і що вона гарна. Так почалося моє вивчення старогрецької мови, але паралельно вивчав дівчину, яка сиділа поруч і краще за мене розуміла граматику. Мені все ж таки важкувато давалося, вивчення двох предметів, ще те завдання для чоловіка. Мій розум аналізував питання гарна чи не гарна, розумна чи так собі, підійде чи не підійде, короче підбирав відповідність.
З кожним днем мені все більше подобалося ходити на заняття з старогрецької мови (можливо я здав її добре завдяки тому, що вона була поруч і мені не хотілося бути недолугим). Відчував, як моя постава випрямлялася, ходити ставало набагато легше і за спиною росли якісь дивні крильця.
- Ти що влюбився? - таку фразу в ДХУ не можна було вслух говорити. Там загалом не можна було дівчині і хлопцю зустрічатися. Тому ми не зустрічалися, а просто ходили разом на пари, сиділи разом за партою. Але ж одного разу ми зустрілися не за партою, через що нам на основі біблійних віршів було виписане попередження від декана.
Зустрічатися, знайомитися - це все добре, але ж треба якось сказати їй про свої почуття. Це було для мене катастрофою. Цей день я пам'ятаю досі - 13 грудня 2004 року. В студентському холі другого поверху. Діванчик, а поруч здоровенний зелений вазон. І я в той момент червоний, задихающийся, намагаюсь продирявити дірку в дивані. Напевно, в той момент кватирка у вікну була закрита, тому що мені катастрофічно нехватало повітря.
Ксю (на той момент Оксана) сиділа навпроти і чекала.
А я в муках корчився. А вона чекала.
Я не міг нічого сказати. А вона чекала.
Добре, що вона культурна і розуміла, що плювати в приміщенні на когось не можна.
Це вже було біля 23:00 і я розумів, що вона скоро засне, а завтра старогрецька мова. Десь в цей момент напевно пружина в дивані лопнула і вп'ялася в мене. Я вигукнув: "Я кохаю тебе!". Далі вже не пам'ятаю що було (думаю, коли дружина завтра прокинеться вона чимось освіжить мою пам'ять), але на старогрецькій мові, мені вже комфортно сиділося. От тільки появилися нові тривожні думки: а як то бідному студенту відіграти весілля. Але Бог дав все необхідне і 13 серпня 2005 року ми відіграли весілля.
Ось уже 17 років з того моменту ми разом. Я щасливий, що вивчав старогрецьку мову і що маю терплячу і готову мене не перебивати дружину. Це був старт нашого сімейного життя, далі пригоди набирали лише оберти, але я щасливий, що ми їх проходимо разом, так як разом їх і створюємо. А я в цьому ще той мастак.
