#читати про #танець і #стиль Частина третя. Цей фрагмент тек | Think-move-dance UA

#читати про #танець і #стиль

Частина третя.

Цей фрагмент тексту з книги "Поетика сучасного танцю" хочу запропонувати просто цілком без власних ремарок та коментарів, тому що він здається мені абсолютно цілісним і самодостатнім в сенсі того, що він пояснює, а саме - зв'язок між тілесною (само)ідентифікацією, ідеологією суспільства та врешті решт - танцем (або просто руховою активністю), як певним набором рухів, що свідомо створює людина:

"Аналіз руху за Лабаном і навіть більш конкретно - його бачення того, що таке "стиль", може бути застосовано для опису хореографічних робіт, танцю окремо взятого танцівника, окремої хореографічної "школи" та навіть цілого суспільства не тільки через специфічну символічну рухову активність але через всі його (суспільства) дії, всі його способи виробництва і таке інше..

Зв'язок з двома найбільш важливими складовими руху - вага (weight) та потік (flow) - є домінуючим у формуванні "стилю". Ми можемо сказати, що ці два фактори постійно мігрують між внутрішніми намірами та дією, яка реалізується назовні. Вони є матеріальною частиною обох аспектів, їх мотивом та "специфічністю".

Як ми вже знаємо, (не)свідомий вибір внутрішнього тонусу м'язів має прямий зв'язок з найглибшими переживаннями танцівника починаючи з того моменту, де в контемпорарі денс звільнення від м'язового тонусу стало свідомою обїєднюючою концепцією для цілої "родини" новаторів танцю модерн (Дункан, Хемфрі, Хокінс, Браун...). Для цих танцівників "відпускання" (ваги та напруги) (letting go) було абсолютною умовою виникнення танцю: такою, в якій будь-який рух відмовляється, по-перше, підтримувати будь-яку формалізовану ідею, і по-друге - не робити нічого через просте відкидання/звільнянні від ваги.

Спостерігаючи за роботами Хокінза і Брауна, Годар пішов далі, аналізуючи їх вибір м'язової напруги та стан "вільного потоку" як такі, що відмовляються підтримати будь-яку суспільну ідеологію жорст(о)кості, яка стримує виразність тіла, обмежуючи в ньому вільну циркуляцію ваги.

Таким чином, стиль стає фактором, який робить власний внесок у позиціонуванні тіла по відношенню до пануючої ідеології та історії. Тож тут ми говоримо не просто про "танець як такий", а про тілесний гуманізм ненасильства, відмову брати участь в авторитарних процесах або навіть більше, в спокусі бачити тіло, яке нібито самостійно стверджує себе в своїй внутрішній напрузі, конституюючи жорсткість ідеології."

Далі буде.