Коли я перейшла на українську, то не стала говорити, що інші у | Українка про українське

Коли я перейшла на українську, то не стала говорити, що інші українці гірші за мене (бо всі ми різні, а я відповідаю тільки за свій вибір).

Але й не стала мовчати, коли розуміла, що ситуація навколо мене не влаштовує.

Знову таки – я не буддійський монах. Я маю звичку приймати близько до серця, дивлюся на події та оцінюю поведінку людей дуже суб'єктивно.

Все написане тут, я пропускає через себе. Якщо це критика – це моя критика. Якщо це схвалення – це моє щире схвалення.

А щодо тих descansos, які в мене були – я ще не навчилася їх благославляти, як вчить психологиня.

Але я пам’ятаю всі свої гріхи. Це теж була я. Зараз – я інша. І це нормально.

Нормально – якщо ви визнали ці гріхи.
Нормально – якщо нині ви чесні з людьми та (передусім!) з собою.
Нормально – якщо ви відчуваєте сором за себе колишнього/колишню.

Не нормально – коли ваші «білі хрести» («місця, які годиться пам’ятати і благословляти») замазані або підчищені, щоб сховати їх від чужих очей.

Але, як переконати себе (без визнання цих смертей і перероджень), що нічого не було?
Особисто я не знаю.

Я за зміни. Але я також - за визнання. Перше без другого - це фальш.

І так - це тисячі разів не соромно. Це сила, а не слабкість.

Я говорю українською і популяризую перехід русифікованих українців на державну.

І в той же час - я в минулому русифікована, яка вважала українську мовою шкіл та держустанов (у кращому випадку) та неграмотних селюків (у гіршому).

Я - та сама. І водночас я - зовсім інша.

А як щодо ваших descansos?

#я_так_бачу