Для мене прийняти невизначеність — не завдання останнього міся | Українка про українське

Для мене прийняти невизначеність — не завдання останнього місяця. Це завдання останніх кількох років.

Так хочеться тримати все під контролем. Так хочеться вірити в фантазію, що можна тримати все під контролем. Так важко прийняти факт, що мені непідвладні інші люди, зміни в їхніх головах, їх настрій. Що вже казати про суспільні події?

Прийняти невизначеність — це завдання із з зірочкою. Відпустити цю напругу, коли є “план А”, “Б” і навіть “В”. Жити в часи, коли інформація довго не живе. Коли щодня щось стається, і коли хочеш втриматися в професії — щодня гугли, оновлюй базу знань, дивись, читай.

Я от цього місяця записалася на заняття з акварелі. Зловила себе на думці в студії: тут такий хаос, так тісно, всюди фарби, пензлі, якісь ганчірки, розкидані предмети. І всі люди тут — якісь, ну, не з цього світу, де на все є план. Якийсь хаос у квартирі у самому центрі міста. І мені це так подобається.

Я так довго бажала структурності, стабільності і ось — отримую задоволення від довгих розмов про все на світі та ні про що. Від того, що помаранчевий — це мовою художників охра. Від того, що я досі не зрозуміла, як правильно змішувати фарби, і не знаю, що буде в кінці в моїй палітрі.

І ні — я ще не прийняла до кінця невизначеність. Я тільки вчуся.