Віршолюб

2021-03-22 21:00:29 До вашої уваги добірка цікавих українських каналів в Telegram, на які варто підписатися:

@osnovamaibutnoho — платформа українських патріотів.
@elucidation_gw — правила дорожнього руху в тестах.
@vrajennya — книги: анонси, знижки, відгуки.
@interesting_all — наукова фантастика — вже реальність.
@minfin_realty — нерухомість Києва та передмістя.
@freelancerinua — найкращий канал про фріланс України.

@virsholub — вірші українських поетів.
@kraina_ua — знижки на подорожі Україною.
@quiz_for_brain — найкращі опитування в укр телеграмі.
@dumyPV — надихаючі вислови відомих людей.
@necalca — українська з перцем.
@intromen — гумор, який тобі сподобається.

@gradusadparnassum — щоденні дози справжнього мистецтва.
@films_radnik — зазирни у кишеню, тут топові фільми.
@inspire_life — саморозвиток, мотивація, натхнення.
@lpzh18 — українська Ліга Поганих Жартів.
@factuu — факти, від яких мурашки по шкірі.
@ResourceNETinfo — просунення українських каналів у Telegram. Відкрити / Коментувати

2021-03-19 13:01:05 Ліна Костенко

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має! Відкрити / Коментувати

2021-03-16 20:00:04 Іван Андрусяк

вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки

дощ як перестояне мовчання
вкриють до зажмуреної жмені
тільки голоси немов прочани
сухо обійматимуть легені

тільки до корозії дозрілі
кашлем вириваючись понурим
будуть як мурахи жити в тілі
створюючи мову крізь фістули

мова кара — їй потрібен отвір
страх і бог оскома і спокуса
золотих дощів нічні полотна
усмішки держава світло-руса

осені наврочена крамола
сонця перестояного ліки
і вона залишиться ніколи
і вона просочиться — навіки Відкрити / Коментувати

2021-03-14 17:00:07 Василь Симоненко

Все було. Дорога закричала,
Блиснули байдужі ліхтарі.
Ти пішла від мене до причалу
І згоріла в полум'ї зорі.

Вибухали дні незрозуміло,
І життя котилося моє...
Але там, де ти тоді згоріла,
Кожен ранок сонце устає. Відкрити / Коментувати

2021-03-11 15:00:04 Маріанна Кіяновська

Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.
Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов. Відкрити / Коментувати

2021-03-09 16:00:15 Ліна Костенко

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік. Відкрити / Коментувати

2021-03-05 14:00:07 Василь Стус

Куріють вигаслі багаття,
собаки виють до зірок,
а в річці місяць, мов латаття,
доріс до повні і розмок.

І в ртутній спеці фіолету
він невимовно довго чез,
лишившись тільки для прикмети,
як цятка сяєва небес.

Самотність аркою провисла
над райські кущі в пригри снів.
Шукай по них щасливі числа,
так, як раніше ти умів:

той день, як від земної тверді
найперше сонце відійшло,
і той, що мітить знаком смерті
ще нерозгадане число.

А ти іще посередині,
ще посередині — твоє.
Отож, радій вечірній днині,
допоки в ребра серце б’є. Відкрити / Коментувати

2021-03-02 21:00:03 Володимир Сосюра

Іду я стежкою дзвінкою,
так вільно й молодо мені,
і Марс горить переді мною
в непереборній вишині.

Над далиною голубою
віків гармонії печать,
і наче крила за спиною
в просторах світових шумлять.

Я хочу піснею ясною
прославить радість на землі,
щоб юні повною луною
вона цвіла у днів далі.

Повітря медом лине в груди,
і грає зорями блакить.
Так хто ж сказав, що я не буду
з тобою, пісне, в світі жить?! Відкрити / Коментувати

2021-02-26 18:00:07 Максим Рильський

Несіть богам дари! Прозорий мед несіть,
Що пахне гречкою і теплими дощами,
І золотий ячмінь, і втіху верховіть —
Достиглі яблука, де рожевіють плями.

І виноград міцний кладіть на темну мідь,
На простий жертвеник між вічними дубами,
Де постать Зевсова біліючи стоїть
В блакиті творчості, блаженної нестями.

І короп золотий в глибинах чистих вод,
І пари голубів, покірних Афродіті,
І звір із темних нір, і соколи з висот,

І молоді уста, жагою піврозкриті, —
Усе нагадує: і ранньої пори,
І вдень, і ввечері богам несіть дари. Відкрити / Коментувати

2021-02-23 20:00:27 Сергій Жадан

Люди самотні, – говорить, — це ж було помітно відразу.
Навіть більше – їхня самотність для них і є головною.
Тому хай буде пора, коли їм важливо буде збиратися разом.
І хай цю пору вони називають, скажімо, зимою.

Доки чоловіків тримає тепло ведмеже,
доки жінки тихо звіряються книгам,
хай у них буде межа, за якою все буде як вперше.
І хай цю межу вони, скажімо, називатимуть снігом.

Доки тут ще діється щось незвичайне,
доки я сам бодай чимось тут володію,
треба їм дати що-небудь радісне і печальне.
Радісне і печальне. Скажімо, надію. Відкрити / Коментувати